Естрадний голос №1 в Україні приїхав до Чернівців на власному авто. Тепер в Олександра Mercedes S-класу. Вийшовши з машини, Олександр розповів нам, що веде зараз холостяцький спосіб життя і заперечив нісенітниці про армію своїх коханок. Сьогодні він збирається побувати із дітьми у школі, тож залишається справжнім сім’янином. Приватне життя Пономарьова уже встигли пов’язати із красунею Ані Лорак, але й це неправда. Їх об’єднує лише спільний дует з піснею "100 kisses". Кліп до неї відзнімуть протягом цього місяця.Концерт Пономарьова у Літньому театрі був, як ніколи, видовищним. Звичайно, чернівчани "на ура" сприйняли новий хіт "Варто чи ні?" і традиційно отримали задоволення від епохального "Серденька". Після концерту команда Олександра разом із організатором гастролей Олегом Сандуляком покрокувала до клубу "Сорбонна", де гарно провела час.
Ані Лорак не годує мене з ложечки!
– Після нашого розлучення з Оленою з’явилося море чуток про мої зв’язки з іншими дівчатами, – розповідає Пономарьов. – Кажуть, що у мене з Ані Лорак такі ніжні стосунки, що вона годує мене з ложечки, що у Чернівцях у мене є дівчина. Але це неправда. У мене немає зараз дівчини у Чернівцях, так само, як і в інших містах України. Ще вигадали, наче у мене є якась дівчина, яка зруйнувала нашу сім’ю з Оленою Мозговою. А це була дівчина, яка працювала моїм стилістом. Варто нам було з’явитися у тусовці разом, як нас сфотографували і нарекли її моєю дружиною. Я цього ніяк не можу збагнути! У неї ж є хлопець. Гадаю, відтепер поряд зі мною не буде дівчат, я тепер уже втікаю від кожної з них. Хтось побачить мене із дівчиною на фотографії і скаже, що то моя потенційна дружина.
– Але з Лорак у тебе дружні і ділові стосунки.
– Ми з нею спілкувалися і вирішили щось заспівати разом. Ця ідея її дуже надихнула, а я сказав, що у мене вже є пісня для нас. Її я написав разом із ді-джеєм Пашею. Цю пісню ми показали своїм друзям, і вона їм сподобалася. Хоча я недолюблюю спільні проекти, тому що у всіх наших класичних і естрадних виконавців ці дуети і тріо перетворюються на спортивні змагання, а я цього не терплю.
Хочу попрацювати
із вашим "Гуцулом Каліпсо"
– Ти маєш класичну освіту, це не заважає тобі співати на естраді?
– Навряд чи. Я чітко розмежовую ці речі, хоча іноді не проти поекспериментувати. Нещодавно до мене приїжджав продюсер англійського MTV, я йому увімкнув свій класичний матеріал та естрадні пісні. Він був у шоці: "Тут співають двоє різних людей!" Мені цікаво займатися пошуком у музиці, експериментувати зі стилями. Інколи виходить невдало, але якщо не буде пошуку, я зникну як творча особистість. Якщо я робитиму рок-музику, то це буде такий рок, який відповідає світовим стандартам. Якщо то буде джаз чи класика, то я спробую зробити так, щоби ніхто потім не сказав: "Це не класична музика".
– Олександре, буквально кілька днів тому вийшла в ефір програма Сашка Положинського "Свіжа кров". Там ти давав оцінку чернівецькій команді "Гуцул Каліпсо"...
– Так, дуже класна команда!
– ... і, як ніхто інший, ставив хлопцям тільки п’ятірки, не коментуючи своїх рішень. Причому ніхто з інших членів журі не міг на тебе впливу.
– Просто вони мені дуже сподобалися. Зараз тривають переговори з "М1", і якщо все піде, як треба, я з ними попрацюю. Мені до вподоби, коли є якийсь колорит, щось прикольне та індивідуальне.
– Чи легко оцінити творчість молодих талантів, сидячи у журі? Ти ж і сам колись пройшов через це горнило, тебе теж раніше оцінювали.
– Насправді я не люблю цього робити. Якщо людина співає і подобається хоча би п’ятьом людям, вона уже заслужила право на існування, і ніхто не має повноважень її критикувати. Ще кілька років тому я сидів у журі конкурсу імені Володимира Івасюка, ось і тепер довелося оцінювати ваших "Гуцулів". Того дня ми прослухали кілька колективів, і найцікавішими для мене виявилися "Гуцул Каліпсо".
Хлопцеві з "Руки вверх" набив пику. Було за що
– Як ти готувався до чернівецького концерту?
– Ще перед самим виступом я не знав, які пісні і в якому порядку співатиму. Вирішив пройтися через усю свою творчість, заспівати і дуже старі, і нові пісні. Хотілося б заграти і на роялі, але, на жаль, у Літньому театрі він стоїть як бутафорська річ. Шкода, що його ніхто не ремонтує.
– Раніше фестиваль "Таврійські ігри" запам’ятовувався тим, що ти обов’язково мусив натовкти комусь пику.
– (Сміється, – ред.) Раніше я був боксером і скажу, що недоумків вистачає і в спорті, і в шоу-бізнесі. Насправді мене дуже важко вивести з рівноваги. Не знаю, чому так сталося з "Таврійськими іграми", можливо, хтось наврочив. Тільки-но приїжджаю на фестиваль, одразу хтось починає "проситися". Востаннє, коли у мене був конфлікт з групою "Руки вверх", вони говорили погано про Україну. На прийомі я виголошував тост за Україну, а вони: "Ти со своєй Украіной уже всєх достал". Я мусив відреагувати на ці слова і ніколи не жалкуватиму про те, що зробив.
– Ти був першим українцем, який заспівав на "Євробаченні". Цей конкурс залишив якийсь слід у твоїй пам’яті?
– З "Євробаченням" у мене були пов’язані дві мрії. Хотілося, щоби Україна брала участь у "Євробаченні". Хтозна, якби нам з Оленою не спала на гадку ця ідея, може, Україна потрапила би на цей конкурс років через п’ять. На цю ідею я витратив рік свого життя і досить багато власних грошей. Також я мріяв, щоби "Євробачення" відбулося у Києві. Цю мрію втілила у життя Руслана.
На мене летів бик вагою 300 кілограмів
– Тебе вже не один рік вважають номером один на нашій сцені. Скидається на те, що у тебе немає конкурентів.
– Як би сумно це не звучало, але конкуренції серед співаків не існує. У мене є гідні суперники – це мої друзі: Віктор Павлік, Кузьма, Славко Вакарчук.
– Із Кузьмою ви нещодавно їздили до Франції, щоби взяти участь у розважальному шоу "Ігри патріотів". У яких змаганнях ти брав участь?
– Я, наприклад, бігав від биків. Слава Богу, бик мене не дістав жодного разу, але було досить страшно. Тому що коли ми їхали туди, ніхто не думав, що його суперником буде величезний бик вагою 300 кілограмів, та ще й з величезними рогами. Внаслідок чого ми нарахували десь шість зламаних ніг, одному хлопцеві зламали таз, іншого паралізувало просто на полі. Якби мене першого дня випустили до бика, я би менше боявся. Я довго налаштовувався, і коли вийшов після трихвилинної біганини живим і неушкодженим, дуже радів. Аж тут через день мені кажуть: "Сашко, мусиш знову йти на бика, бо більше нема кому" (сміється – ред.) А все інше – це були веселі старти.
Микола Мозговий називав мене покидьком
– Як зараз складаються твої стосунки з Оленою Мозговою?
– Ми дружимо. Я поважаю її як матір моїх дітей. Не бажаю їй зла і сподіваюся, що вона мені також. Вона може мені давати поради, як і раніше, але впливати на мене кардинально – за жодних обставин. Вона й раніше на мене особливо не впливала, допомагала мені як дівчина, яка дуже розуміється на продюсуванні, якій ще 1995 року я заборонив співати силовим рішенням. Задля того, щоби вона тепер стала таким успішним продюсером. А якби вона зараз співала, то була би в десятому ешелоні. Вона має від Бога талант організатора і може з’єднувати творчих людей, щоби вони працювали на благо. Ясно, що тоді у мене було дуже багато конфліктів з Миколою Петровичем Мозговим і Оленою. Вони казали, що я покидьок і почвара, яка забороняє дівчині співати. А тепер все добре.
– У житті кожного артиста є сумні і радісні моменти. Чи важко стримати емоції, коли ти мусиш виходити тоді на сцену?
– Я виступав у Трускавці, коли помер мій тато. Про це мені повідомили за двадцять хвилин до концерту. Але на мене чекала повна зала людей. Я намагався це приховати, проте коли почалася лірика, не міг стриматися.
– Якось напередодні чернівецького концерту сталася приємна подія – у тебе народилася Женя...
– О! Це була надзвичайна подія! Мене зустріли друзі і сказали: "Ти що, не вип’єш за свою доньку?" І це казали всі протягом десяти концертів поспіль. Так багато я не пив ніколи в житті! Сподіваюся, так буду пити ще кілька разів – коли син народиться або кілька синів і ще одна донька (сміється, – ред.).
– Але зі своїми друзями, мабуть, теж не проти випити.
– Наприклад, коли ми тусуємося з Кузею (Андрій Кузьменко (Кузьма), "Скрябін" – ред.), то інтелігентно випиваємо, потроху. Тоді спілкування виходить досить насиченим.
– Під час революції ви опинилися по різні боки барикад. Це не вплинуло на ваше спілкування?
– Ні! Хіба таке може вбити бажання спілкуватися з людиною, яку ти вважаєш своїм другом? Політика тут зовсім ні до чого. Ми як товаришували, так і товаришуємо.
– Як ти оцінюєш деякі вибрики свого іншого друга – Філіппа Кіркорова?
– Він мій товариш, і я не можу говорити про нього погано. Щоправда, у тій історії з рожевою кофтинкою, коли він образив
журналістку, можна було повестися більш коректно.
Треба мати Бога
у животі
– Останнім часом багато пліткують про твоє приватне життя. Нервуєшся?
– Мене дратують чутки про мій роман зі стилістом Наталею, яка у мене працювала. А особливо про дітей. Не знаю, чому пишуть різні дурниці про те, де перебувають мої діти протягом останніх семи місяців. Насправді 95 відсотків свого часу вони проводять у мене. Кажуть, я їх забираю на суботу і неділю, а це неприємно не тільки мені, але й дітям. Можливо, сьогодні вони поїхали до Олени, і я не заперечую. А коли висмоктують із пальця, що я зрадив і пішов від Олени, я не розумію цього. Діти теж це читають у газетах і запитують: "Тату, як же так?" Навіщо? Таке втручання у наше приватне життя останнім часом мене непокоїть, тому що це впливає і на моїх дітей. Я дуже нервуюся, коли читаю про себе брехню. Треба ж мати Бога у животі.
