Олег Скрипка любить плов і посиденьки з друзями

Легендарний Олег Скрипка і досі вважає свій сольний виступ два роки тому у Чернівцях найкращим, а наше місто – центром Європи. Тому не дивно, що він з особливими відчуттями заїде сюди у перерві між записами у студії та майбутнім відпочинком у швейцарських горах. Чернівчани почують ексклюзивну програму керманича "ВВ" уже 28 січня. А за останні півроку він встиг стати найяскравішим обличчям революції і побувати разом із народом у найгарячіших точках країни. Паралельно із цим Скрипка не забував навідуватися до студії – зараз триває робота над новим альбомом "Воплів Відоплясова". Але і це ще не все. Він не забув і про традиційні вечорниці, котрі із великим успіхом відбуваються у найнесподіваніших місцях Києва. На день Святого Миколая вибрана публіка зібралася у справжнісінькій хаті-читальні "Бабуїн", де бавилася у народні ігри, споживала вареники із сюрпризами, по-козацьки пила і танцювала до втрати свідомості.

Попри всю зайнятість, Олег встигає приймати запрошення з-за кордону і влаштовувати сімейне життя. Зустрічаємося у його маєтку за склянкою зеленого чаю і невеличкою порційкою віскі, щоби поговорити про важливі речі.

"Чернівці – пуп Землі"

– Я майже не читаю художньої літератури. Із більшим задоволенням беруся за наукові довідники, аніж за витвори чиєїсь фантазії. Утім є один приємний виняток. Це буковинський письменник Василь Кожелянко. Я ще з ним не знайомий, але видно, що це талановита людина. Ходяча скриня, набита фантазією, якщо хочете. Ось нещодавно прочитав його роман "Срібний павук" і дійшов висновку, що Чернівці – це пуп Землі. Кожелянко настільки круто все завернув! У його творах дуже велика доза здорового націоналізму і любові до свого міста. У мене з Чернівцями пов’язано багато спогадів. Якось "ВВ" возили на екскурсію до університету. Наш басист Сашко Піпа виліз з автобуса, подивився на резиденцію і захоплено сказав: "Хороше місто – Чернігів!" Свій сольний виступ у Чернівцях я часто згадую: такого задоволення від концерту я не отримував давно. Сюди я приїжджав на своїй "Волзі", щоби потім потрапити у гори. Там ми розкладали багаття і медитували. А потім ця "Волжана" знялася у моєму кліпі і успішно перекочувала на ПМП до Чернівців. До речі, всі запитували, де я знайшов "Волгу" із правим кермом. А все пояснюється дуже просто – ми взяли і перевернули відеокартинку, щоби надати кліпу англійського колориту. У Британії майже у всіх автомобілів кермо розташоване праворуч.

Про "помаранчеву" Францію

– Я прожив у Парижі кілька років, тому він став невід’ємною частинкою мого серця. Це, як другий дім – мусиш колись туди навідуватися. Пам’ятаю часи, коли возив туди гречку, немов контрабанду, адже тамтешня їжа швидко набридає. Я не міг звикнути до їхніх звичок, вони видавалися мені дивними. Якось мене покликали на солідний прийом, а в мене зовсім не було офіційного одягу. Довелося стрімголов бігти на секонд-хенд і купувати фрак. Приходжу на прийом, а там всі у джинсах і светриках, тільки я один причепурився (Сміється – ред.). На столах – якісь мініатюрні канапе і море шампанського, хоч залийся. Ми з хлопцями із гурту вирішили не відставати від місцевих аборигенів і пили з ними нарівні. Сп’яніли моментально і так само швидко протверезіли. Це, звичайно, не наше "Советское полусладкое". А нещодавно я літав до Парижа, щоби продовжити візу. Той візит збігся із революційними подіями в Україні, і я щиро втішився, коли побачив, що українські емігранти і деякі французи ходять із помаранчевими стрічками, моляться за нашу країну у церкві. Я передав їм листа від Ющенка і виступив для народу у дуже гарній залі в центрі Парижа. У французькому будинку радіо, котрий за розмірами швидше нагадує завод, мені влаштували прес-конференцію, на котру зібралися журналісти з усього світу. Китайці, американці та японці теж були. Вийшло, що я виявився єдиним, хто зміг розповісти їм про те, що коїлося тоді в Україні.

Про п’яний Краматорськ

і зомбований Донецьк

– Коли ми їздили в тур за Ющенка, це були нелегкі часи. Від міста до міста пересувалися мікроавтобусами, тому що літаки із нами на борту до східноукраїнських аеропортів просто не впускали. Одного разу на трасі нас ледве не задавив "КрАЗ". У нас, звичайно, не війна була, але траплялися моменти, коли було страшно. У Краматорську під час концерту місцевих хлопців напоїли пивом, щоби вони закидали нас яйцями. Однак жодне яйце навіть не долетіло до сцени. Видно, дуже вони напилися. Потім до мене надійшов лист, у якому краматорчани дуже вибачалися за цей випадок. Інший лист я отримав з Донецька. І був дуже вражений тим, що там коїлося. Якби я був більш войовничим, зібрав би народ і обов’язково би поїхав туди, щоби відкрити людям очі на реальний зміст речей. Їх там дуже залякали, буквально зазомбували.

Про приємне і не дуже

– Я люблю плов з бараниною – це дуже смачно. Люблю посидіти біля каміна із друзями, люблю сауну. Але мене дратують різкі запахи і масова культура.

Про швейцарських друзів і відпочинок

– Хочу нарешті зробити собі канікули і трохи відпочити. Нещодавно мене запросили до Швейцарії, де я буду кататися на лижах із швейцарськими друзями і рідною мені людиною. Восени наш гурт виступав в Базелі на фестивалі "Culturescapes", який був цілком присвячений Україні. У Швейцарії багато українців і живуть вони досить багато. Нас поселили у розкішних апартаментах з видом на Альпи і харчували у гарних українських ресторанах. Тішила око стилізація під Україну, ось тільки псував апетит російський шансон, котрий там звучав під час трапези. Я не стримався і потім вислав їм бандероль з підбіркою української музики.

Про брудну попсу

– Будь-яка музика заслуговує на існування. Але те, що нам нав’язують російські "воротили" шоу-бізнесу, – це якийсь третій сорт. Талановитих музикантів в Україні – хоч греблю гати, однак всі вони сидять по підвалах, їм не дають дихати. Я спілкувався з багатьма із них, але нічого, окрім відчаю, не відчув. Впевнений, що вітчизняна музика душиться свідомо. Особливо, якщо це рок. Адже рок-н-рол завжди був символом інакомислення, а цього в кожній країні не люблять. Саме ця музика відроджувала волелюбний дух народу. Де були у той час поп-музиканти? Та ви спробуйте згадати якогось українського продюсера. Хто прийде на згадку? У кращому разі Ігор Ліхута. Виходить, кого не згадаєш, – кожен є втіленням брудної попси.

Про музику, яка зцілює

– Під час подій у Києві ми брали із собою портативну апаратуру і виступали просто неба. Одного ранку ми прокинулися дуже хворими і гадали, що на цьому наша революційна діяльність закінчилася. Але ввечері ледве вибралися до міста і з іншими музикантами зробили такий концерт, що зовсім забули про кашель і головний біль. Як рукою зняло! У мене вдома є своя студія, і я записав тих людей, котрі виступали на майданах разом зі мною. Хочу невдовзі видати диск з їхніми піснями, щоби навколо запанували тільки позитивні емоції.