Дуже радісна звістка прийшла цього тижня на Буковину з Києва: лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка за 2004 рік стала наша землячка, письменниця Марія Матіос. Найвищу в країні нагороду їй присудили за книгу "Солодка Даруся", вперше надруковану два роки тому в журналі "Сучасність". Саме редакція цього журналу та письменник Павло Загребельний (який, кажуть, не дуже шанує "жіночу" прозу) висунули Марію Матіос на здобуття премії. Ми зателефонували пані Марії до Києва, де вона зараз мешкає, привітали і поставили кілька запитань "по гарячому сліду".

– Пані Маріє, коли ви писали "Солодку Дарусю", чи відчували, що вона може претендувати на таку високу нагороду?

– Я ніколи не пишу і не писала книжок з прицілом на відзнаки, а тільки з огляду на читача. Ця моя книжка витримала два видання, перш ніж її помітили критики. Водночас ця книга – не для релаксації, не для читання в метро. Я сама оцінюю її як найглибший і найкращий з усіх моїх творів. "Солодка Даруся" – це завершення трилогії, попередніми книгами в якій були "Життя коротке" та "Нація". І всі ці книги – уклін Буковині, хоч я й не люблю пафосних слів.

– У згаданій вами трилогії описується дуже драматичний період в історії Буковини – прихід радянської влади, підпілля, вивезення до Сибіру, колективізація. Скільки там вигаданого, а скільки реальних історій?

–Наприклад, Даруся – це на 95 відсотків вигадка. Таких людей у житті не було. Можливо, це моя туга за ідеалом, а також втома від поверхового, легкого писання, якого сьогодні так багато. А я хочу "виписувати" кожну душу.

– Жінок-письменників з Шевченкіською премією в Україні небагато?

– Так, треба визнати, що певні гендерні проблеми тут проявилися. Востаннє жінка-письменник отримувала Шевченківську премію ще дев’ять років тому. Тож, хоч я і не феміністка, але трохи чоловічого шовінізму є в нашій літературі.

– Чи маєте намір невдовзі відвідати Буковину?

– Так, я обов’язково приїду одразу після вручення премії – це для мене дуже важливо. Я постійно підтримую зв’язок зі своїми Розтоками, з Буковиною. Коли мама приїжджає до мене в Київ, то завжди, крім свіжої сметанки, привозить чернівецькі газети. Їй важко зрозуміти, що я те все можу прочитати в Інтернеті, але вона знає, як мені потрібні свіжі новини з дому.

До речі, саме у "Молодому буковинці" було вперше надруковано мій вірш. Мені було тоді п’ятнадцять років, а вірш називався "А кохання наче пісня лебедина". Зараз трохи смішно це звучить. Правду кажучи, й кохання жодного ще не було, а ось такий вийшов вірш. Його потім кілька разів поклали на музику, а виконував Дмитро Гнатюк. 

Довідка "МБ"

Марія Матіос – поет, прозаїк, публіцист. Народилася в селі Розтоки Путильського району. Автор шести поетичних та п’яти прозових книжок. Лауреат літературної премії "Благовіст" та премії імені Бабляка

в галузі публіцистики. Книги "Життя коротке" та "Нація" номінувалися на здобуття Шевченківської премії. Твори письменниці перекладено сербською, румунською, російською, японською мовами.

"Нова книжка Марії Матіос "Солодка Даруся" – це, насамперед, мовний виклик дистильованій макулатурі, що заполонила книжковий ринок. Це – українська історія 30-х – 70-х років минулого століття в її буковинському і галицькому ареалах..."

Видавець Василь Гутковський