Найрезонанснішою політичною подією перших секунд нового 2005 року стала поява на "помаранчевій" сцені Майдану в. о. прем’єр-міністра М.Азарова. Хай потім із усіх боків це як політичний акт було дезавуйовано, мовляв, в. о. прем’єра, як той кіт, ходить, де собі хоче, але є факт, що може перерости в знак. Знак споконвічної циклічної повторюваності всього сущого в матеріальному світі. Простіше кажучи, дежа вю. Цей французький термін донедавна був відомий як ознака банальної ерудиції в усній розмовній мові та як діагноз у психіатрії, але після третього туру президентських виборів його ввели в український політичний лексикон інтелектуали з мозкового центру виборчого штабу кандидата В. Януковича. Повним дежа вю погрожують Україні Н. Шуфрич і Т. Чорновіл, готуючи до Верховного Суду чергову позовну заяву з оскарженням результатів президентських виборів. За їхньою версією, повинна цілком повторитися ситуація із судовим процесом після другого туру, і результати голосування 26 грудня теж має бути скасовано. Швидше за все, пани Шуфрич і Чорновіл помиляються, але загроза політичного дежа вю може підступити до України з іншого боку. Якщо ще кілька азарових з’являться на "помаранчевій" сцені, а потім, дивись, і в оновлених органах державного управління, включно з урядом, то може повторитися ситуація 1991 року.
А саме тоді, а не наприкінці минулого року, в Україні відбулася справжня класична революція, бо було змінено всі три засадничі суспільнотворчі системи:
– економічна (на зміну плановому господарюванню прийшов ринок, як згодом виявилося, дикий і жорстокий, нелюдяний);
— соціальна (з’явилася й узаконилася маленька кількість дуже багатих і велика кількість дуже бідних);
– політична (на зміну так званій радянській владі прийшла багатопартійна демократія, як згодом виявилося, псевдобагатопартійна квазідемократія).
У листопаді-грудні 2004 року таких формально-системних змін не відбулося, але сталися глибинно-ментальні зрушення в суспільній свідомості населення України. Не буду гарячкувати, що, мовляв, "помаранчева революція" породила українську політичну націю, але те, що започаткувалося формування нової самосвідомості українців, – безперечно. І, як дехто стверджує, основною рисою цієї нової самосвідомості є солідарність, те саме ющенківське "сильні захистять слабших, багаті допоможуть бідним…"
Але повернімося до нашого дежа вю. Тоді, у 1991 році, незважаючи на системні зміни форм суспільно-політичної структури, не відбулося змін на рівні людського фактора. Тобто в істеблішменті залишилися старі за світоглядом (та й за віком теж) особи, що зумовило виникнення, поширення й утвердження пострадянської олігархії.
І ось спроможність (чи не спроможність) українського суспільства запобігти виникненню дежа вю 1991 року після сформування ющенківської влади чітко засвідчить, наскільки глибокими є зміни самосвідомості населення України. Поки що на мітинг протесту проти появи М.Азарова на Майдані вийшло лише кілька десятків підприємців, видавців, партійних активістів. Це ті, кого, мабуть, уже знудило.
