Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія Вілінська) померла 10 серпня 1907 року у 73-річному віці. Найзагадковіша фігура в українській літературі: у неї були закохані Пантелеймон Куліш, Іван Тургенєв, Дмитро Писарєв, Олександр Герцен, Микола Чернишевський, Микола Некрасов. Жінки ж її у кращому разі ненавиділи. "Зовні – проста баба… противні білі очі з противними білими бровами та віями, пласке обличчя, на людях мовчить, ніяк не розговориш, відповідає лише "так" та "ні". А чоловіки сходять по ній з розуму…", – писала про неї троюрідна сестра Льва Толстого.Що притягувало до Марко Вовчок чоловіків, для багатьох з яких роман з нею ставав останнім у житті? Цю таємницю
Марко Вовчок забрала з собою в могилу...
Українську мову вивчила усього
за сім місяців
Марія Вілінська народилася в Орловській губернії у сім’ї відставного офіцера. Щасливе дитинство дівчинки обірвалося у сім років, коли помер батько, який і прищепив її любов до України. У домі з’явився жорстокий вітчим, і мати поспішила відправити доньку до багатих родичів. Згодом вона навчалася у Харківському пансіоні, з якого, на думку дослідника її творчості Володимира Сиротенка, "виставили не то за безгрішшя, не то за поведінку".
"П’ятнадцятирічна дівчинка була представлена вченому-етнографу, приятелю Тараса Шевченка по Кирило-Мефодіївському товариству, Опанасу Марковичу на одній із вечірок у тітки. Спочатку Опанас не виділяв її з кола самозакоханих дівчат-щебетух, що хваляться своїм вбранням і перемогами над прихильниками. Але дівчинка (щоправда, важко називати Марію дівчинкою, адже у пансіоні вона не тільки встигла позбутися невинності, але й пізнала мистецтво зваблювання) знайшла все ж таки спосіб виділитися. Тітка не шкодувала грошей на вбрання, прагнула, щоби племінниця виглядала краще і багатше за інших. Марійка ж відмовилася від пишного вбрання і почала одягатися підкреслено скромно. Але ці скромні плаття, пошиті у кращих кравців, так спокусливо підкреслювали її не за віком розвинені форми, що Опанас, не зчувся, як закохався.
Щоправда, одружуватися вчений-етнограф не поспішав. Офіційною версією коливань було те, що він бідний, хворий та інші "чоловічі" штучки. Але не на ту натрапив! Якось до спальні, де Маркович і Марія займалися аж ніяк не літературними бесідами, "ненароком" зайшов спільний знайомий. "Що тепер про дівчинку казатимуть у місті?" – репетувала наступного дня тітка. Довелося одружуватися. У січні 1851 року сімнадцятирічна Марія одружилася з О. Марковичем, що був на одинадцять років старшим за неї.
Чоловік знає про зраду, але …мовчить
Опанас Маркович став для талановитої дівчини першим
справжнім університетом. Усього за сім місяців Марія вивчила українську мову до найменших тонкощів. Згодом молодята переїхали в Україну. Вже після народження сина молода мама написала декілька коротких оповідань. Чоловік був приголомшений: у дружини – неабиякий хист. Він відіслав оповідання своєму знайомому Пантелеймону Кулішу, який саме збирався зайнятися видавничою справою у Петербурзі. "Читаю і очам своїм не вірю", – була відповідь. Захопившись "Народними оповіданнями", Куліш став їх редактором і видавцем, а далі запросив подружжя Марковичів до Петербурга. Письменниця занурюється у літературне середовище, де особисто знайомиться з Кулішем. Починається до непристойності бурхливий роман, про який дізнається дружина Пантелеймона Куліша – письменниця Ганна Барвінок. До кінця своїх днів вона з лютою ненавистю ставилася до суперниці і в житті, і в літературі. Саме вона була однією із тих, хто висловлював згодом припущення, що насправді Марко Вовчок не є автором своїх творів – за неї писав чоловік, а згодом – коханці.
Цей сумнів безапеляційно поглибила Олена Пчілка: "Бо справді, яке-то колись було неславне для української мови й літератури переконання, що нібито якась перша-ліпша кацапка, зроду не чувши української мови, ледве захотіла, у два дні перейняла мову зо всіма найтонкішими її властивостями й почала писати по-українськи, та ще як – краще всіх українських повістярів".
Як би то не було, але Марко Вовчок стає ледь не найпопулярнішою жінкою тих часів. Не турбує її й те, що про зраду дізнається чоловік. Та на відміну від ображеної дружини Куліша, він вирішує не здіймати галасу. А, може, чинить так, бо сам грошей не заробляє, видання творів дружини приносять чималий дохід, а видавець – Куліш…
Закоханий вчений
з відчаю випив ціаністого калію
За Кулішем у її списку з’являються ще більш поважні прізвища. Донька графа Толстого К. Юнге у шоці: "Що є в цій жінці, що всі нею так захоплюються? […] Всі мужчини сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею [...]. Марковичева вміє так зробити, що її прихильники скрізь обстоюють її […]. Як мене обурює ця жінка. Де ж справедливість, коли такі створіння живуть на землі, щоб іншим життя псувати?"
Ненавидить її навіть Дмитро Менделєєв: "Мій товариш Олевинський був закоханий у чарівницю Марко Вовчок. Вона же з ним поступила нечесно, захопила собою, довела до відчаю і до рішення покінчити з собою. Але мій друг вирішив використати своє самовбивство в інтересах науки. На той час смертельна доза ціаністого калію ще не була відома. Мій друг вирішив прийняти серію доз й вів записи. Він декілька разів одужував після прийомів і помер, дійшовши до зафіксованої дози. Але чарівниці це не минулося: друзі жорстоко помстилися за товариша…"
Незабаром Марко Вовчок розлучається з чоловіком – вона їде за кордон, де знайомиться у домі російської емігрантки Тетяни Пассек з її сином. Цей чоловік став її великими коханням – вони подорожують, але трапляється біда: Олександр смертельно захворів і помер у неї на руках. У письменниці починається важка депресія, головні болі. Вона повертається до Петербурга, де на вокзалі її зустрічає Дмитро Писарєв. Починається черговий роман… У це важко повірити, але сценарій знову повторюється: закохана парочка їде на ризьке узбережжя, і її Митенька …тоне.
Останнім чоловіком письменниці став товариш її сина
Після усього пережитого зламався би будь-хто, але не Марко Вовчок. Вона спілкується з друзями сина, серед яких знайомиться з Михайлом Лобачем-Жученком. Він сподобався їй, вже досить літній жінці, своєю юнацькою відданістю та коханням. Саме він і став її другим офіційним чоловіком.
Наприкінці життя вони оселилися на околиці Нальчика. Перед смертю вона попросила чоловіка: "Якщо не судиться мені лежати поряд з Шевченком, поховай мене під грушею у нашому саду". Чоловік виконав її бажання: усі ці роки він шалено кохав цю жінку. Вона ж до останнього дня сумнівалася у тому, чи розумів він її душу.
Ким же була Марко Вовчок насправді? Напевно, відповідь криється посередині двох цитат. Перша належить Тарасові Шевченку: "Яке піднесено-прекрасне створіння – ця жінка!", друга – ображеному Кулішеві, якого вона так легко проміняла на інших: "...Розбалували в столиці провінціалку і тим зробили з неї європейську потаскуху".
Наостанок – фраза з листа того ж Куліша: "Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка, та й не помилився, приложивши такий псевдонім: сей бо вовчок, той, що росте диким пагінцем на плодючому дереві, висисав так само живі соки з людей, що держали його на світі".
Використані джерела:
1. "Вы бывали ль, принцесса, хоть раз в Гейдельберге?", журнал Нева, 2003, №1.
2. Володимир Сиротенко (Вербицький), Львів "Загадка Марка Вовчка", газета "Високий вал", серпень, 2005 р.
3. "Архивные россыпи", "Вопросы литературы", №6, 1996г.
4. Ростислав Чопик "Вовчок", сайт www.ji-magazine.lviv.ua.
Довідка "МБ"
Марко Вовчок(1833—1907)
- Справжнє ім’я — Марія Олександрівна Вілінська.
- Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в родині збіднілого дворянина.
- 1856 року Марія Олександрівна розпочала літературну діяльність, взяла псевдонім Марко Вовчок. Наступного року в Петербурзі П. Куліш видав "Народні оповідання" – першу книгу Марка Вовчка.
- 1860 року у журналі "Отечественные записки" з’явилася повість Марка Вовчка "Інститутка" з присвятою Т. Г. Шевченкові в перекладі І. Тургенєва.
- У 1861 –1862 pp. було опубліковано повість "Три долі", другий том "Народних оповідань".
- 28 липня 1907р. Марко Вовчок померла в Нальчику на Кавказі, там і похована.
- Спадщина Марко Вовчок налічує дві книги "Народних оповідань", романи й повісті: "Інститутка", "Кармелюк" (казка), "Три долі", "Маруся", "Гайдамаки", художні нариси "Листи з Парижа", твори російською мовою, переклади творів французької, німецької, англійської, польської літератур, критичну статтю "Мрачные картины".
