Про першу мотогонщицю на Буковині Октябрину Синицю 1962 року київська газета "Патріот Батьківщини" писала: "Мчить по асфальту автоцистерна. На ній білими літерами виведено "Молоко". Зустрічні машини вітають її сигналами, водії зменшують швидкість. Смаглява жінка, яка керує машиною, посмішкою відповідає на привітання. Знають її не тому, що вона багато років за кермом. Зовсім ні. Октябрина відома на Буковині як відважна мотогонщиця". У свої неповні 75 років (день народження жінка святкуватиме другого листопада, – авт.) Октябрина Григорівна досі керує "Жигулями" та ходить на змагання з мотоспорту – якщо не позмагатися, то хоча би вболівати.
– Торік, коли нагороджували переможців Чемпіонату Європи з мотокросу, стояла біля сітки та спостерігала. Не наважувалася підійти ближче, – сором’язливо каже жінка. – Стою осторонь і прошу: "Пропустіть ветерана мотогонки!" Чоловік обертається: "А ви хто?" Кажу: "Синиця". "Правда? Та ви ж легенда! Чому ви тут стоїте?" – і провів мене.
"Не було максимальної швидкості! Давали старт – і пішов!"
Октябрина Григорівна показує потерті водійські права 1952 року.
– У 17 років їх отримала. Вітчим навчив керувати авто, а чоловік – їздити на мотоциклі. Але дозволив брати участь у змаганнях лише тоді, коли мені виповнилося 25. Мій перший мотоцикл – К-125. Такий був, що його ще треба було штовхати, – каже жінка.
Із першим чоловіком, професійним тренером Валерієм Синицею, який і захопив дівчину "нечоловічим" видом спорту, Октябрина прожила 12 років. Від нього 1955 року народила старшу дочку Тетяну. 1968 року Октябрина закінчила торгово-економічний інститут у Чернівцях. Окрім економічної освіти, має спеціальність з архітектурного оздоблювання будівель. Доки навчалася, їздила на змагання з мотоспорту. Перше професійне випробування Октябрина пройшла 1962 року.
– Раніше у команді обов’язково мала бути жінка. Хочеш-не хочеш – мусиш їхати, – розповідає.
– А з якою максимальною швидкістю їхали? – цікавлюся.
– Не було максимальної швидкості! Давали старт – і пішов хто як може! Ти бачиш, – показує на фото, – я аж летіти хочу, а він не їде! На К-125 їздили. Жінкам швидші мотоцикли не дозволяли брати. Аж 1967 року дозволили – К-175.
Роба – з брезенту, на ногах – кирзові чоботи
Останні змагання Октябрини відбулися 1967 року з першості УРСР, де вона посіла друге місце.
– Траса в Ужгороді була всесоюзна. Три дні були сильні дощі. Було гірше, ніж на війні. Хіба що не стріляли, – пригадує жінка. – Приїхали учасники з кожної області України та двоє росіянок. Дали старт – їдеш асфальтом, полем, через кукурудзу – й у ліс. Під’їжджаю, дивлюся, а у ямі, закиданій листям, глибиною приблизно 25 метрів, – шестеро жінок. Далі – танкодром, глина, болото! Третього дня не можливо було їхати через дощі. Роба з тоненького брезенту – вся мокра, кирзові чоботи – повні болота і води. Під’їжджаю до гірського потічка й думаю, заллє чи ні. Аж ні – на другому боці є сліди мотоцикла. Доїхала до контрольного пункту під Ужгородом, де робили позначки у картці. Старший чоловік із вусами й каже: "Дочко! Поспішай – ти друга їдеш!" Якби ж тоді хоча б якийсь спортивний костюм був, щоби переодягнутися для нагородження. А то як була одягнута, так і піднялася на п’єдестал.
"Додала" собі здоров’я цим мотоспортом"
Октябрина Григорівна навіть після завершення кар’єри не полишила своє захоплення.
– У мене постійно були мотоцикли. Коли перестала їздити на змагання, каталася на "Яві". Мала 250-ту, потім 350-ту купила, – розповідає жінка.
Коли 1990 року Октябрина повернулася після шести років роботи у Монголії до Чернівців, придбали п’яту модель "Жигулів". 1996 року підприємлива жінка придбала мікроавтобус, яким їздила до Польщі. А в 64 роки (!) Октябрина Григорівна наважилася поїхати на два з половиною роки на заробітки до Італії, після чого придбала нові "Жигулі", на яких їздить досі. Від знаменитої матері та бабусі захоплення мотоспортом перебрали молодший син Павло, онук Дмитро та правнук Юліан.
Нині перша мотогонщиця Буковини на восьмому десятку, трохи скаржиться на здоров’я.
– Може, "додала" собі здоров’я цим мотоспортом. Так, руки сильні, ноги сильні. Але хребет просів, бо постійно на ногах була, – каже жінка.
Ольга ГНІДАН
