Начальник служби у справах дітей міської ради Валерій Гайсенюк показує фото симпатичного дворічного хлопчика: "Бачите, який гарний наш Андрійко – як пампушечка. Це його намагалися продати троє осіб циганської національності за 106 тисяч гривень. Зараз Андрійко перебуває у Будинку дитини. Ми занесли його прізвище в базу даних дітей, яких можна усиновлювати. У ній є 119 дітей різного віку. Гадаю, для такого хлопчика ми швидко знайдемо батьків".
– А знаєте, хто записаний у нього в графі "батько"? Там значиться моє ім’я і по батькові – Валерій Якович. А мамою записали заступника міського голови Інну Юнацьку, – каже Валерій Гайсенюк. – Отож Андрійко – можна сказати, наш названий син. Таких дітей у мене четверо – троє хлопчиків і дівчинка. Разом зі своїми трьома доньками й внуком маю вже восьмеро дітей. Є названі діти і в моєї заступниці Галини Сабодаш. Жінки інколи відмовляються від немовлят ще в пологових будинках. Хоча щороку їхня кількість зменшується. Якщо 2006 року було 26 відмовлень, то цього – чотири. Доводиться давати покинутим дітям прізвище та ім’я й батьками когось записувати. Скажімо, одну дівчинку знайшли у День незалежності. Тому дали їй прізвище Незалежна, назвали Вірою, щоби вірила у кращу долю. Зараз вона вже усиновлена.
Не повернули жодної усиновленої дитини
До кабінету начальника служби заходить молода жінка з усміхненою дівчинкою. "Як у тебе справи?" – запитує Валерій Якович дитину. Дівчинка починає жваво розповідати, що вони прогулювалися з мамою містом.
Коли вони виходять, Валерій Якович стиха каже: "Ви зауважили, як світяться щастям очі в цієї дівчинки? Вона усиновлена ще зовсім маленькою і не знає, що це не її рідна мама. Судячи з усього, їй у цій сім’ї живеться дуже добре. За роки роботи з дітьми я навчився визначати це з першого погляду. Почуваюся щасливим, коли вдається влаштувати дитину в гарну сім’ю".
– Найчастіше чомусь хочуть усиновлювати маленьких – до року – дівчаток, – зауважує пан Валерій. – Хоча днями взяли чотирирічного хлопчика. Всі щасливі, особливо мама й бабуся. Телефонують мені щодня, дякують. Ось-ось мають усиновити ще одну дитину. Причому ця досить заможна сім’я вже усиновила дівчинку, тепер хоче хлопчика. Я підрахував, що за роки незалежності у Чернівцях усиновили майже півтисячі дітей. Жодної усиновленої дитини не повернули!
"Хочу жити з бабусею"
Коли у Чернівцях у червні 2000 року було створено перший в Україні відділ з питань опіки й піклування, його очолив Валерій Гайсенюк.
– Спочатку було дуже важко, – зізнається Валерій Якович. – Адже ми були першими в Україні. Ми займаємося не лише сиротами, а й дітьми з неблагополучних сімей. Найважче розмовляти з батьками, які роблять власних дітей нещасними і не усвідомлюють цього. Коли буваємо в Будинку дитини, малюки просять нас привести їм маму й тата. Від таких прохань хочеться плакати. Якось син заробітчанки написав: "Спочатку я сумував за мамою, а тепер уже звик жити з татом і про маму не згадую". Читати таке страшно.
Щороку до служби у справах дітей звертається більше тисячі чернівчан. Приходять не лише дорослі, а й діти. "Нещодавно до нас звернулися брат із сестрою і поскаржилися, що їх постійно б’є тато і виганяє з дому, – пригадує Валерій Якович. – Ми влаштували їх у дитячий притулок. Суд позбавив їхнього тата батьківських прав. Зараз хлопець, як і мріяв, навчається в училищі на будівельника, живе у гуртожитку. А дівчинка навчається в школі-інтернаті. Інколи бабусі просять позбавити їхніх доньок батьківських прав на внуків. Навіть сьогодні одна приходила з таким проханням. Ця жінка сама виховує трьох онуків, а їхня мама (її донька) постійно пиячить. Будемо розглядати питання про позбавлення жінки батьківських прав та оформляти на бабусю опікунство над онуками. Ось що пише одна з дівчаток: "Живу з бабусею, братом і сестрою у великому будинку. Мама живе окремо від нас з Іваном. Вони постійно пиячать, ображають нас і бабусю. Мама ніде не працює, не дає нам гроші і не годує. Усе потрібне нам купує бабуся. Вона добре про нас дбає, допомагає нам у всьому. Вона єдина, хто про нас піклується. Я вирішила, що хочу жити тільки з бабусею…"
– Цього року ухвалено 46 висновків про позбавлення батьківських прав, – зауважує В. Гайсенюк. – 2009-го було 79 висновків, 2008-го – 97. Усі справи розглядаються у судах. Наші працівники проводять там багато часу. Лише цього року розглядалося приблизно 470 судових справ.
Надія БУДНА
