Український художник зі світовим ім’ям Микола Бiдняк належить до найдраматичнiших постатей другої половини ХХ столiття. Незважаючи на те, що втратив у п’ятнадцять рокiв обидвi руки, вiн створив понад 3,5 тисячі картин. Працював по 16-18 годин на добу, тримаючи у роті пензель. Головною темою творчості митця була Україна, хоча народився і більшу частину свого життя він провів у Канаді. Але своє дитинство Микола Бідняк провів у буковинському селі Ленківці, що на Кельменеччині, звідки був родом його батько. Цьогоріч виповнилося 80 років із дня народження відомого художника. Про трагічну долю Миколи Бідняка розповів завідувач відділу "Буковинська діаспора" обласного краєзнавчого музею Валерій БЕЛІНСЬКИЙ.
Підірвався на міні
й втратив обидві руки Буковинець Петро Бідняк виїхав до Канади наприкінці 1920-х років в пошуках кращої долі. Там одружився з фінкою і в них народився син Микола – майбутній художник. Коли хлопчикові було чотири роки, батько привіз його на Буковину до свого рідного села Ленківці. Тут минало дитинство Миколи. Пізніше він зобразить на своїх картинах і високе небо виняткової синяви, і квітучі буковинські луги, і вітряки, що хочуть злетіти на своїх крилах, ніби птахи, й ікони у сільській церквиці. Пам’ять щоразу повертатиме Бідняка до дитячих спогадів. У Канаді він сумуватиме за Україною та все життя прагнутиме повернутися до неї.
1945 року, коли на Буковину прийшла радянська влада, родина Бідняків виїхала до Німеччини, щоб уникнути заслання до Сибіру. Там п’ятнадцятирічний Микола під час оранки поля підірвався на міні й втратив обидві руки. Він не міг уже, як мріяв, стати ні капітаном далекого плавання, ні скрипалем. Хлопець сидiв перед чистим аркушем паперу, стискаючи в устах олiвець, і намагався виводити букви: "Лiтери тiкали за межi аркуша, i я зрозумiв, що письменника з мене не вийде. I, мабуть, через те вирiшив: буду художником". Він не плакав, не нарікав на долю.
Після повернення до Канади Микола Бідняк закінчив Інститут технології і мистецтва в Едмонтоні та коледж мистецтв у Торонто. Його приймають до Світової асоціації митців, які малюють вустами та ногами. Зі своїми персональними виставками він об’їхав півсвіту. Бідняка називали "генієм без рук".
– Я не знаю, чи знайшов себе, але наблизився до того стану, в якому почуваюся вiльним, розкутим, де опускаю якiсь iнтелектуальнi обмеження i входжу в емоцiйну сферу, – зізнавався художник. – Я нiчого не хочу нав’язувати своїми роботами. Лише хочу прислуховуватися до навколишностi, просiювати її через мозок, висловлювати позитивне. Фактично весь мiй мистецький доробок зводиться до того, що я хочу малювати. Це якийсь гiпнотичний синдром, без якого я не можу вже жити.
До України митця повернуло коханняМиколу Бiдняка як художника знали у всьому світі. Про нього часто писали в закордоннiй пресi, знiмали фiльми. Лише для України багато років вiн залишався невiдомим. Хоча митець писав: "Бути українцем – це коштовне дiло. За приналежнiсть до української нацiї доводиться постійно платити кров’ю та посиленою працею. Я гордий, що звуся українцем!" І ще казав: "Асиміляція вирішила б усі проблеми. Та я був і залишаюся лише Миколою. І лише Бідняком".
В Україну художник приїхав через півстоліття – 1990 року й залишився тут назавжди. Цьому посприяло його величезне кохання до львiвської спiвачки Марії, яка згодом стала його дружиною. "Найважливіше – це друг, який поруч із тобою. Життя було б зовсім іншим, якби в мене не було Марії. Вона допомогла мені знайти сенс життя і вернула нині в Україну", – зізнався митець. Заради кохання Марія Бідняк відмовилася від кар’єри співачки і присвятила своє життя чоловікові.
"Його надлюдські зусилля, розпочаті ще в юності, триватимуть все життя , – якось сказала Марія. – Коли я відчула потребу бути поруч, розділити потреби цієї унікальної людини, подальша наша доля була вирішена".
Марія стала музою художника. Він малював її на своїх картинах. Саме з неї митець створив образ Чорнобильської Богоматері. З неї малював полотно "Ангел над Львовом". 1995 року митцеві вручають орден князя Ярослава Мудрого V ступеня за серію історичних картин і портретів: "Князь Данило Галицький", "Гетьман Іван Мазепа", "Довбуш", "Битва під Крутами" – та за цикл творів з іконопису. Він стає лауреатом Державної премiї iменi Т. Шевченка, хоча сам був громадянином Канади.
Та Микола Бідняк неодноразово наголошував: "Я дуже хотiв би бути громадянином України. Але кажуть, так багато українцiв тут є, що й мiсця немає. Але нiчого. Я маю час, терпеливiсть, i якщо це станеться, то буде для мене велика радiсть". Десять довгих рокiв художник чекав, що врештi-решт вирiшать питання його українського громадянства. Не дочекався. Пiсля важкої хвороби вiдiйшов у вiчнiсть громадянином Канади – держави, яку ніколи не вважав своєю. А Україна, яку любив і якій присвятив всю свою творчість, офiцiйно не визнала його своїм.
Надія БУДНА
ДОСЬЄ
Микола Бідняк народився 1 лютого 1930 року
в Торонто (Канада).
Помер 28 грудня 2000 року в Україні.
Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор Львівської національної академії мистецтв.
Працював у малярстві, графіці, в релігійному станковому
та монументальному живописі.
Створив понад 3,5 тисячі робіт.
Чимало картин Бідняка знаходяться у провідних музеях.
10-09-2010, 09:21
0
2 336
