Директор Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка Антоніна Іваницька віддала бібліотечній справі все своє життя. Нещодавно вона відзначила 70-річний ювілей і отримала орден "За заслуги" ІІІ ступеня.

Колгоспники зачитувалися романами про кохання

Антоніні було лише сімнадцять, коли після закінчення культосвітнього училища прийшла працювати у бібліотеку гірського містечка на Івано-Франківщині. Заочно навчалася у Харківському інституті культури.

– У ті роки люди не мали власних книгозбірень, як тепер, тому йшли до бібліотеки. Тоді читали значно більше, – запевняє пані Антоніна. – Причому всі – і діти, і дорослі, навіть люди похилого віку. У неділю зранку йшли до церкви, а потім навідувалися до нас. Старші люди ховали книжку під пальто чи кожух, бо соромилися. Навіть місцевий дяк був нашим активним читачем. Він нам подарував книжку "Руська трійця", яку забороняли тримати у фондах. Бібліотекарі тоді обходили всі двори, колгоспні майстерні та ферми, навідувалися на польовий стан і на тік. Носили із собою в сумці книги, які тут же давали читати. Найбільший попит зажили романи про кохання. Тоді не було телевізорів, і я розповідала колгоспникам про новини, які вичитувала з газет. Також писала лозунги і плакати за матеріалами партійних з’їздів та скрізь їх розвішувала.

1968 року Антоніна Семенівна приїхала до Чернівців, які стали для неї рідними. Починала методистом обласної бібліотеки.

– За рік об’їздила всю область. Не було такого хутора чи присілка, де би не побувала. Понад триста днів була у відрядженні, – пригадує пані Антоніна. – Наближався столітній ювілей Леніна. Чекали великих перевірок із міністерства культури. 1970 року приїхала комісія з Москви. Виявили, що в деяких бібліотеках, не було повних зібрань творів класиків марксизму-ленінізму, які мали стояти на почесному місці. Був великий скандал. Після цієї перевірки бібліотеки буквально завалили виданнями Леніна.

А Іваницьку перевели старшим інспектором в обласне управління культури. Там вона пропрацювала 11 років.

– Рейсові автобуси тоді не їздили до багатьох сіл. Тому діставалися до роботи чим могла: возами, молоковозами, вузькоколійками, – сміється Антоніна Семенівна. – Одного разу на крутому повороті вилетіла з вагона. На щастя, тоді була зима. Впала в глибоку кучугуру, тому не покалічилася. Доводилося ходити пішки по десять і більше кілометрів через ліси до хуторів, де були пересувні бібліотеки. Якось готували до перевірки ЦК книгозбірню в селі Слобода-Банилів Вижницького району. Ночували з колегою у Будинку культури на столах. Вкривалися оксамитовими шторами, які зняли з вікон.

"Собор" давала лише перевіреним людям

За радянських часів твори багатьох письменників забороняли читати.

– Із Москви присилали список забороненої літератури, особливо з національним змістом, – розповідає Антоніна Іваницька. – Ми повинні були терміново вилучити її з бібліотечних фондів. Складали відповідний акт, обов’язково завіряли його в обласному чи районному відділі культури. Після цього здавали книги в макулатуру, але обов’язково треба було порвати їх. Нас перевіряли, чи ми це зробили. Та деякі списані книжки я ховала вдома. Наприклад, "Тронку" і "Собор" Олеся Гончара, "Неопалиму купину" Сергія Плачинди, "Мойсея" Івана Франка, "Вітер в обличчя" Миколи Руденка, твори Богдана Лепкого, вірші Василя Стуса та Василя Симоненка… Давала їх читати лише перевіреним людям, яких добре знала. Це була сільська та міська інтелігенція. Ніхто з них не здав мене. Хоча за збереження заборонених творів можна було серйозно поплатитися. Двох наших бібліотекарів звільнили за це з роботи. Знайому вчительку навіть запроторили до в’язниці. Виключили з Чернівецького університету студентів, у яких знайшли заборонену літературу.

Робота для Антоніни Іваницької, без перебільшення, стала основним змістом її життя. Бібліотека – це і її дім, і її сім’я. "Якби довелося розпочати життя спочатку, то, напевно, знову стала би бібліотекарем, – розмірковує керівник найбільшої в області книгозбірні. – Хоча клопотів маю багато. Крім книг, доводиться займатися фінансовими справами. Приміщення бібліотеки знаходиться в аварійному стані. Цей будинок споруджено ще за Австрії 130 років тому. Скільки працюю директором, обіцяли зробити капітальний ремонт, але все залишилося лише обіцянками. Не маємо де зберігати книги, сховище переповнено. Моя найсокровенніша мрія – щоби побудували нову бібліотеку. Сподіваюся дочекатися цього часу".
Надія БУДНА

ДОСЬЄ
Антоніна Іваницька –
заслужений працівник культури України. Народилася 8 серпня 1940 року. 16 років очолює обласну наукову бібліотеку, де є понад 700 тисяч книг. Завдяки міжнародним грантам створила тут комп’ютерний центр із 40 комп’ютерів, регіональний інформаційний портал. Спільно з Посольством США співпрацює за програмою "Вікно в Америку" – у бібліотеці обладнали зал, де читачі можуть ознайомитися з новітньою американською літературою і поглиблено вивчити англійську мову. До бібліотеки двічі навідувався посол США.