«Люблю свою країну й тішуся, що можу спілкуватися рідною мовою»

Дітям, які народилися в один рік із незалежною Україною, уже 19 років. Це нове покоління, цілком позбавлене вантажу радянського минулого. Яким вони бачать своє майбутнє й майбутнє своєї країни, з’ясовували кореспонденти "МБ".

19-річна Юлія Юдаєва народилася в грудні 1991 року. Закінчила чернівецьку школу №24 із золотою медаллю. У десятому класі дівчина виграла конкурс і протягом року навчалася в американській школі. Зараз Юля навчається у Львівському національному університеті імені Івана Франка на геологічному факультеті. Вона – одна з найкращих студенток на своєму факультеті. Для Юлі День незалежності – свято, як-не-як вони з незалежною Україною – однолітки.

– Мені дуже приємно відчувати, що ми з Україною народилися в один рік, – зізнається дівчина. – Цікаво спостерігати, як наша держава розвивається, а також те покоління, яке виростає разом із нею. На День незалежності я одягаю вишиванку. Більшість молодих людей у Львові, де я навчаюся, також ходять у вишиванках і піднімаються цього дня на вершину Говерли. Я пишаюся культурою нашої держави, її унікальними традиціями. Порівнюючи Україну з іншими державами, можу сказати, що вона найколоритніша. Молодь знає багато українських пісень, ходить у національному одязі, тоді як за кордоном більшість розгулюють у шортах, футболках та з фотоапаратами. Звісно, мені би хотілося час від часу бувати за кордоном, щоби подивитися, як живуть в інших країнах. Але назавжди залишитися там, мабуть, не змогла би. Так, в Україні чимало проблем. Наприклад, більшість абітурієнтів чомусь вступають на найпопулярніші спеціальності – право, економіку, а інші професії залишаються без уваги. Чимало молоді вступають не за покликом серця, а туди, куди їм кажуть іти батьки. А потім виявляється, що обрана професія їм не подобається й усе життя ці люди жалкують про свій вибір. Нашій молоді слід бути більш самостійною.

Щодо майбутньої роботи, то Юля переконана, що знайде її.

– Мені в університеті вже пропонують залишатися й працювати викладачем, – розповідає дівчина. – Також диплом Львівського національного університету дуже цінується в Польщі, тож можна й там спробувати щастя. Крім того, геологи потрібні при відкритті нових заповідників. Тож, якщо знайду добре оплачувану роботу, дуже хочу залишитися працювати в Україні. Високооплачувана робота – це приблизно п’ять тисяч гривень на місяць. Бо тисяча-півтори, які більшість заробляють, – це дуже мало.

У майбутньому дівчина мріє покращувати екологію України.

– Хочу створити волонтерську організацію, яка би прибирала забруднені території, – планує Юля. – Хочеться, щоб Україна стала чистішою…

Мати Юлії Світлана Олександрівна народилася 1969 року, тож добре пам’ятає, як жилося за Союзу.

– Пригадую довжелезні черги в магазинах, у яких майже нічого не продавали, – розповідає жінка. – Усе було в дефіциті. Я була піонеркою, жовтеням, комсомолкою – у мене було все, "як у людей". Працювала екскурсоводом у Ленінській кімнаті й розповідала школярам про Леніна. Першокласники мене уважно слухали, їм було так цікаво. І вірила в те, що розповідала. А коли розпався Союз і стала відома правда, я була шокована. Нас же вчили зовсім по-іншому! Коли моїй доньці було п’ять років, я їй вказала на пам’ятник Леніна й запитала, хто це. А вона каже: "Не знаю, напевно, якийсь маніяк!" Сучасне покоління вільне. А я, хоч і живу в сучасному світі, але ті "шори" ще залишилися.

А 19-річна студентка факультету педагогіки, психології та соціальної роботи ЧНУ Марина ОЛЕКСЮК зізнається, що не святкує День незалежності, хоча свою країну дуже поважає.

– Люблю свою країну й тішуся з того, що вона незалежна, а я можу спілкуватися рідною мовою, – каже дівчина. – Хотілося би, щоби було більше робочих місць, а працівникам платили гідну зарплату. Адже це не правильно, коли продавець у магазині заробляє більше, ніж інженер. Тільки в Україні таке може бути. Від цього стає дуже сумно. З іншого боку, в Україні проживають красиві та гостинні люди. Не хочеться, щоби економічна нестабільність нас псувала. Україні я "знадоблюся" тим, що як вчитель молодших класів буду виховувати національно свідомих дітей. Галина МАРКІВ, Марина КОРПАН

говорять експерти
"Щоби розвиватися, ми повинні оцінювати себе реально"
Ігор БУРКУТ, політолог,
кандидат історичних наук:
Вперше за століття Україна як незалежна держава зберігає свій статус 19 років. Але Україна так і не звільнилася від залежності, яку вона мала від сусідньої Росії. Найбільша залежність – у галузі енергоносіїв. Окрім того, ми дуже залежні політично, адже Росія значно переважає Україну територіально, за кількістю населення, за своїм науково-технічним, економічним та військовим потенціалом. Попри заяви про європейський вибір за ці роки мало зроблено для того, щоби повністю відповідати європейським стандартам. Україна значно відстає за життєвим рівнем, проте перевищує всі можливі рівні корупції, соціальної демагогії тощо. Нині ми повинні уважно подивитися на себе в дзеркало, щоби позбутися багатьох ментальних вад, притаманних нашій нації. Щоби розвиватися, ми повинні оцінювати себе реально – позбутися нашої традиційної хвалькуватості, заздрісності, необов’язковості та такої характерної для українців риси, як видавати себе біднішим, ніж є насправді. Сучасний світ потребує людей організованих, добре освічених, відповідальних. Справді, Україна – європейська держава. Щоби довести це собі і Європі, ми повинні засукати рукави й братися за важку роботу".

Олег ПАНЧУК, професор, доктор хімічних наук:
Коли проголошували незалежність, настрій у нас, рухівців, був піднесений. Коли Горбачова скинули, ми відчували, що це поразка усієї системи. Для мешканців Чернівців, як і для більшості громадян України, ця подія сталася неочікувано. Найбільш тривожним був день 19 серпня. Ми розуміли, що люди, які посміли скинути Горбачова, не зупиняться перед тим, щоби розправитися з опозицією. 20 серпня ми відвідали голову міської ради, начальника обласного управління міліції та управління КДБ та застерегли, що можуть бути заходи проти опозиції. Тоді ми діяли за принципом: якщо не зараз, то коли, якщо не я, то хто? Під час президентства Ющенка, коли начебто за останні роки встановилася справді українська влада, відчували, що далеко не все зроблено. Роки правління Ющенка виявилися втраченими. Дещо було зроблено з точки зору національної пам’яті. Йдеться про Голодомор, присвоєння звання Героїв нашим видатним діячам… Але для перебудови суспільства, економіки не було зроблено нічого. Найбільш негативним є те, що не без допомоги Ющенка прийшли до влади Янукович і його команда. Відбувається згасання української мови в навчальних закладах, на телебаченні. І хоч сподівання наші не справдилися, треба розуміти, що жодна влада не є вічною. Треба далі працювати на користь своєї держави".