«Сміливо можу сказати, що не ходжу «напівживим»

Трюки мотогонщиків і каскадерів раніше доводилося бачити лише у кіно. У Заставні минулими вихідними під час байкерського фестивалю спробувала їх на собі.

Стадіон райцентру. Один за одним на доріжки виїжджають мотогонщики. Серед них – триразовий рекордсмен Книги рекордів України Юрій Михальчик на прізвисько Американець. Для початку хлопці ганяють на задніх колесах спортивних мотоциклів. А через кілька секунд виїжджають на трамплін і "летять" над палаючими коробками.

Далі на полі стадіону в один ряд розміщують двадцять мотоциклів, на яких сидять байкери. Юрій набирає розгін. На великій швидкості гонщик долає трамплін і летить над головами байкерів. Трюк Юрій повторює декілька разів…
Далі разом із 13-річним сином Іллею Юрій проїжджає через палаючі коробки.

"Не страшно? Тоді перейдемо
до найцікавішого!"

Натовп на стадіоні вітає гонщика. Я підходжу до Юрія, щоби домовитися про інтерв’ю.

– Поговоримо потім, давайте ви краще на собі відчуєте, що таке екстремальна їзда, – пропонує гонщик і усміхається.

– Що ви маєте на увазі? – дивуюся.

– Я вас покатаю, – каже каскадер.
Я погоджуюся. Каскадер сідає на мотоцикл, я – попереду нього, прямісінько біля керма. Ноги каскадер просить розмістити над переднім колесом мотоцикла.

– Все буде добре, – каже Юрій.

Сиджу біля керма, і мені вже страшнувато. Юрій тільки усміхається. Чути ревіння мотора – і ми виїжджаємо на доріжку. Розгін набираємо кілька секунд. Враження, ніби мчуся в повітрі, а позаду нікого немає. Лише чути аплодисменти глядачів. У душі – відчуття страху і водночас захвату. Навіть оглянутися не наважуюся. Попереду бачу лише асфальтовану доріжку і власні червоні туфлі у повітрі. Доріжку на стадіоні ми проїжджаємо за кілька секунд. Так повторюється декілька разів.

Позаду себе чую бадьорий голос Юрія:

– Ти молодчина! Не страшно? Тоді перейдемо до найцікавішого!
Юрій набирає швидкість і зауважує: "Нахилися вперед і не бійся!"

Я нічого не розумію, але відразу нахиляюся. Раптом бачу, що ми підіймаємося вгору. Здається, ніби я зависла у повітрі та водночас мчуся вперед. Це Юрій підняв мотоцикл, і ми їдемо на задньому колесі. Вертикально! Люди кричать "Браво!"

"Екстремальна їзда пробуджує всі рецептори"

Переживаю дивне відчуття страху і водночас насолоди. Обома руками вчепилася за кермо.

– Молодчина, що поводишся так впевнено, – каже Юрій. – А тепер випрямляйся, бо ми будемо приземлятися.
Під враженнями від поїздки прошу Юрія прокатати мене ще раз. І знову ми беремо розгін і мчимося на задньому колесі…
Після трюку підходять люди і запитують у мене про відчуття. У перші хвилини після проїзду з каскадером кажу єдине слово: "Неймовірно!"

Після трюку підходжу до Юрія і жартую:

– На роботу я не відмовилася б отак їздити.

– Після їзди у вас навіть обличчя світиться, – каже Юрій. – Річ у тім, що екстремальна їзда пробуджує всі рецептори нашого організму. Мені подобається це відчуття, бо зараз багато людей ходять у стані "сплячки". Взагалі на мотоциклах я все життя. У 26 років почав займатися мотокросом, потім гайки крутив… А потім покинув усю роботу і вирішив, що буду ганяти по-екстремальному.

– Маєте кілька заслуг у Книзі рекордів України. Найбільш вражаючий рекорд – це стрибок через вантажівку…

– Цей свій рекордний стрибок замислив ще 2000 року. Я мав перелетіти фуру завдовжки 16 метрів і заввишки чотири метри та приземлитися на приймач. Відстань між трампліном і фурою – чотири метри. Відповідно, орієнтовна довжина стрибка становила 31 метр. Представники Книги рекордів України зафіксували загальну відстань стрибка, враховуючи довжину трампліна, – рівно 44 метри! Я перелетів і фуру, і приймач, приземлився на асфальт з висоти 8-9 метрів.

– Сьогодні ми з вами ганяли на задньому колесі. Чи є у вас рекорди, пов’язані з такою їздою?

– Так, разом із сином Іллею ми так проїхали 152 метри. Щоби так зробити, ми розігналися до швидкості 180 кілометрів на годину, він сидів біля керма у такому самому положенні, як і ви…

– Чому ви це робите?

– Гадаю, після нашої їзди ви знаєте на це відповідь. Це те відчуття, про яке я вже казав. Сміливо можу сказати, що не ходжу "напівживим"…
Валерія ЧОРНЕЙ