Чернівецькій області сьомого серпня виповниться 70 років. За ці роки край пережив чимало.
У старенькій, майстерно знятій кінострічці Юлії Солнцевої показано, як буковинці зустрічають Червону Армію 1940 року. Люди – щасливі. Вони дають дорогу танкам. Підкидують вгору капелюхи. За танками їдуть вантажівки з радянськими солдатами… Але попереду Червоної Армії вже пройшла спецгрупа НКВС. Почалися арешти. Членів політичних партій, активістів громадських організацій, заможних людей заарештували. Їхнє майно конфіскували.
Розподілили поміщицьку землю (17 тисяч гектарів на 15 тисяч селян), з’явилися комуналки. Декого посадили, а у їхні оселі заселили пролетаріат. Розпочали націоналізацію промислових підприємств, фінансових установ без будь-якої компенсації власникам.
У той же час в області наприкінці 1940-х – на початку 1950-х збудовано приблизно 20 підприємств – авторемонтний, "Емальпосуд", м’ясокомбінат, олійно-жировий комбінат, Новоселицький птахокомбінат, Берегометський, Красноїльський, Чернівецькі деревообробні комбінати, взуттєву, швейну, трикотажну фабрики, завод гумових виробів, цвяховий завод, шкіргалантерейну фабрику… 1958 року Чернівецьку область за досягнення у галузі сільського господарства нагороджено Орденом Леніна.
"Наша історія – це контрасти"
Сім десятиліть Чернівецької області – світлі й трагічні – показує виставка обласного краєзнавчого музею "Життєві шляхи Буковини". Це історія області в унікальних документах та фотографіях із фондових сховищ музею.
Завідувач відділу новітньої історії Вікторія ТАНАЩИК розповідає, що прагнули показати контраст позитивних досягнень і страшних репресій:
– Ми подаємо копію документа – рішення Чернівецького обкому Компартії про переселення куркулів за межі Чернівецької області у віддалені регіони Союзу. Документ датовано 12 серпня 1941 року. Також подаємо довідки прокуратури про реабілітацію тих, кого було засуджено 1941 року. Є особисті речі політв’язнів: валізи, фотоальбоми.
А з іншого боку є навіть фотографії дитячих садків у перші повоєнні роки. Виставлено у музеї і макети теплохода "Буковина" і танкера "Чернівці"… Всі ці експонати найкраще покажуть людині, як жила область сім десятиліть.
Документ із виставки:
"На початку 1980-х років у Чернівецькій області працювало 150 промислових підприємств, об’єднань, комбінатів, фірм, заводів і фабрик. На 20 промислових об’єднань припадало 62% обсягу промислової продукції краю… На індустрію області припадало майже 100% випуску нафтоапаратури, 20% – котельно-допоміжного устаткування, майже 10% верхнього трикотажу, стільки ж меблів та іншої продукції деревообробної промисловості, 16% панчішно-шкарпеткових виробів, чимала частка бавовняних тканин, білизни, взуття, цукру та інших виробів промислової та продовольчої продукції".
"Перш ніж святкувати, треба пом’янути…"
– Ця подія є історичною, але як її оцінювати? – каже історик Ігор БУРКУТ. – Не можна говорити однозначно позитивно й однозначно негативно. 1940 року ніхто не запитував буковинців, до якої держави вони хочуть. Рішення ухвалювали у зовсім інших місцях. Коли у ніч на 23 серпня 1939 року в Кремлі підписували Радянсько-німецький пакт про ненапад разом із секретним протоколом до нього, про Буковину там взагалі не йшлося.
Йшлося про те, що Союз має претензії щодо Бессарабії, яку 1918 року зайняли румунські війська. Гітлер погодився, оскільки у нього до Бессарабії претензій не було. Розпочалася Друга світова війна. У середині червня 1940 року Шоста німецька армія зайняла Париж, і Румунія втратила найголовнішого союзника – Франція як держава зникла з карти світу. Радянський Союз скористався цією можливістю, і 26 червня румунський посол у Москві отримав ноту про те, що через два дні Червона Армія увійде на територію Бессарабії, а за 22-річну окупацію цієї території від Румунії вимагають компенсацію – північну частину Буковини. 28 червня Червона Армія увійшла до Буковини…
Справді, ми пригадуємо кадри з фільму Юлії Солнцевої про те, як люди зустрічали Червону Армію. Вони раділи її приходу! Але які сумні зміни принесла ця подія – розподіл землі, репресії, націоналізацію підприємств…
Якою сумною була історія, коли чимало осіб румунської національності повірили провокаційним вигадкам, про те, що, якщо вони з дітьми, священиками і хоругвами підуть на кордон із Румунією, їх ніхто не зупинятиме. У декількох місцях на кордоні з’явилися сотні людей, які, мирно ідучи, співали. Їх зустріли кулемети радянських прикордонників. Вони вбили чимало людей.
Нині й у Чернівцях стоять пам’ятники і символічні могили на Руському кладовищі. Отож, якщо ми хочемо святкувати 70-річчя області, ми спочатку маємо вклонитися цим могилам… Бо у краї було і чорне, і біле. Ми не можемо всю історію сприймати тільки як негатив чи позитив. Ми маємо сприймати її цілісно. Історія повинна бути об’єктивною, тоді вона виховує людей.
Валерія ЧОРНЕЙ
