У Маршинцях Новоселицького району про героїчний вчинок братів Миколи та Валерія Савків майже ніхто не знає: чоловіки зі скромності не люблять про це говорити. – Того дня дообідньої пори я поїхав трактором на сміттєзвалище, – пригадує Микола Савка. – Здалеку побачив якусь жінку, яка разом із чоловіком косила траву. Раптом вона закричала: "Дивіться, у річку хтось впав і тоне!" Приблизно за 150 метрів я побачив людину, яка стояла в човні, що швидко плив. Притьмом кинувся туди. Бачу, а це мій сусід Артур Асимінеску. А пливе він не у човні, а у підводі з мішками сміття. Вода каруцу підняла, бо фіра на гумових колесах. Двоє коней втопилися. Кажу до Артура: "Стрибай із воза і пливи до берега!" А він: "Я не вмію плавати!" І плаче зі страху. Тоді я кинувся хлопцеві на допомогу. Якби не металевий ланцюг, який утримував драби, підвода розсипалася б. Артура била пропасниця, він мертвою хваткою ловився за мене та віз. А вода все прибувала – глибина не менше чотирьох-п’яти метрів. Було дивно, що невеликий рівчак швидко перетворився на широку річку. На підмогу прийшов брат Валерій: зателефонував до рятувальників, щоби ті приїхали з човном. Але почув у відповідь, що човен відправили до Тарасівців, тому доведеться трохи зачекати. Тоді я знову кинувся у воду.
– Косив траву неподалік, коли почув крики з води. Кинувся туди, – доповнює брата Валерій Савка. – Течія була швидка, нас все далі відносило в бік Пруту. Обидва з братом усе робили для того, щоби хлопця врятувати: навіть прив’язали його пруттям до верби. Нарешті побачили рятувальників. Хлопці човном перевезли Артура на берег і відправили до лікарні, адже той не міг отямитися від шоку. Пізніше ми вирахували, що до того, як Микола побачив Асимінеску у воді, той вже проплив десь 300 метрів, і не менше півкілометра ми боролися за його життя.
Обидва брати бували в різних життєвих перипетіях: Микола два роки воював у Афганістані, а Валерій уже понад 20 років служить у лінійному відділі міліції на залізничній станції "Чернівці". (В. Гринюк)
