Сорокарічний чернівчанин Володимир Білецький уже 18 років плаває морями-океанами. Побував він у багатьох країнах світу. Із простого моряка дослужився до капітана далекого плавання. Зовні Володимир не схожий на бувалого "морського вовка", швидше – на студента-старшокурсника. Видає хіба що хода – розвалькувата. "Це називається ходити по-качиному, – сміється Володимир. – Ще тиждень після повернення з плавання земля хитається під ногами. Здається, що вона пливе, наче корабель".
До редакції Володимир приніс тисячі фото, на яких – країни та міста, де побував. "Мені простіше відповісти, у яких країнах я ще не бував, – каже капітан. – Коли батьки у перші роки плавання цікавилися, де був, я їм детально розповідав. А зараз навіть не знаю, з чого почати. Бо за 18 років плавання побував майже у всіх прибережних країнах і містах. Не був лише в Ісландії, Новій Зеландії, Антарктиці… До позаминулого року – на Алясці, але й там вже побував. Лише у США побував вісім разів – об’їздив з усіх боків. Часто плаваю до Бразилії, Греції, Ізраїлю, Єгипту, Південно-Африканської Республіки, Китаю, Індонезії, Японії, Індії, Таїланду, Австралії, на Мальту… А в Гонконгу десять місяців пропрацював капітаном на пасажирському кораблі. Мене звідти не хотіли відпускати. Але засумував за сім’єю і поїхав. У кожній країні, якщо є така можливість, обов’язково відвідую найцікавіші місця. Хоча нинішня інтенсивність розвантаження контейнерів настільки швидка, що корабель у порту здебільшого стоїть три-чотири години – і знову в дорогу".
Востаннє Володимир плавав півроку. Лише цього разу він побував у Південно-Африканській Республіці, Великобританії, Голландії, Іспанії, Португалії, Швеції, США, Еквадорі, Чилі, Аргентині, Бразилії. В Одесі на нього вже з нетерпінням чекали дружина Олена і донька Вероніка, а в Чернівцях – батьки.
"Це важка чоловіча праця"У родині Білецьких моряків не було ніколи. Це виявив Володимир, вивчаючи свій родовід. Батько 50 років викладав в університеті історію, мама – інженер-технолог. А Володимир ще школярем мріяв стати географом-океанологом: купатися в теплих морях, вивчати підводну флору-фауну. І навіть хотів потрапити до знаменитого дослідника світового океану Жака Кусто. Та коли батьки дізналися, що таких спеціалістів готують аж у Владивостоці, категорично заявили, що не відпустять сина. Володимирові довелося розпрощатися з дитячою мрією. Він захопився радіоелектронікою. Після закінчення школи вступив до ЧНУ на радіотехнічне відділення фізичного факультету. Через рік його забрали до армії у танкові війська. Побував і в Афганістані у складі групи, яка займалася перевіркою та вивезенням уцілілої бойової техніки.
Після служби в армії хлопець знову повернувся до навчання. Університет Володимир закінчив із відзнакою. Певний час працював за спеціальністю на чернівецьких підприємствах. А потім поїхав до Одеси за коханою дівчиною, яка стала його дружиною. І в цьому морському місті знову згадав про свою дитячу мрію та пішов навчатися до херсонської "мореходки". Пропрацювавши п’ять років радистом, зрозумів, що хоче сам водити кораблі. І пішов навчатися на штурмана. Так поступово із матроса виріс до капітана. Коли друзі запитують Володимира про роботу, він відповідає: "Це важка чоловіча праця. Море перевіряє людей на відвертість. Коли на землі можна обманути, то на кораблі це одразу виявляється, бо всі – наче на долоні".
У Тихому океані перебували 43 добиВолодимир працює з іноземними компаніями на сучасних кораблях торговельного флоту. Хоча возив і пасажирів. Він настільки добре зарекомендував себе, що має можливість сам обирати роботодавця.
– Коли повертаюся з рейсу, мій домашній телефон буквально розривається, –розповідає капітан. – Мені пропонують декілька маршрутів, а я вже вибираю. Особисто знайомлюся з кожним членом екіпажу, перевіряю його професійні якості. Працюю переважно з іноземцями. З ними набагато легше, ніж з нашими. Вони виявляють повагу до старших за рангом, відповідальніше ставляться до роботи. Спілкуємося винятково англійською мовою. Я вільно володію технічними морськими термінами. Крім школи та університету, англійську вивчав самостійно на різних курсах і постійно вдосконалюю її.
Капітан повинен вміти і знати абсолютно все. Він і радист, і лікар, і рятувальник, і пожежник… Мій пакет документів, крім дипломів, складається з 14 пластикових сертифікатів різних курсів. Якщо хтось, скажімо, захворіє, я можу замінити його у роботі.
Якось їхній корабель перебував у Тихому океані 43 доби – пливли з Тайваню до Чилі. "В ілюмінаторі 24 години безперервно показували фільм про море, – жартує Володимир. – Часто по три-чотири доби не зустрічаєш жодного корабля. Здається, що ти один у безмежному просторі. Коли океан чи море спокійні, світить сонце, ще можна витримати. Та бувають зовсім інші ситуації. Траплялося, що штормило безперервно чотири-п’ять діб. Тричі ми потрапляли у дев’ятибальний шторм, один раз – в одинадцятибальний. Було дуже страшно. Кожен член екіпажу поводиться по-різному: хтось за хрестик хапається, хтось Будді молиться. А якось одного моряка ледь не змило з палуби..."
– На кораблі все прикручено та прибито, як у космічному кораблі, – продовжує Володимир. – Інакше по каюті починають їздити стільці, посуд, навіть телевізори та комп’ютери. Коли штормить, кухарі прив’язують каструлі до плити. На столах піднімають спеціальні бортики. Щоби з них не з’їжджали тарілки і горнята, скатертину змочують водою. Кухар повинен бути універсалом та вміти готувати різні страви: і європейської кухні, і будь-якої іншої. Я вчив його варити український борщ, ліпити вареники та пельмені. Мені вдалося скуштувати чимало екзотичних страв із черепах, змій, акул, одну з яких, до речі, спіймали наші матроси.
Над кораблем зависали космічні тарілкиНеодноразово Володимирові доводилося запливати й у піратські райони.
– Це переважно води Латинської Америки, Бразилії, Південно-Африканської Республіки, Нігерії, Сінгапуру, – пригадує Володимир. – Та найстрашніші – сомалійські пірати, які можуть і вбити. Вони оснащені новітньою технікою та плавзасобами. Можуть відпливати від берега на 500-600 миль. Для порівняння: ясної погоди корабель можна побачити з берега на відстані 20 миль (25-35 кілометрів). Компанія заздалегідь попереджає нас, що будемо пливти через піратські райони. Нам видають каски та бронежилети. Корабель по периметру обмотують колючим дротом, тому він схожий на їжака. Зброї у нас немає. Цілодобово виставляємо чергових. Декілька разів бачили невеликі кораблі, проте близько до нас вони не підпливали. Але коли я був старшим помічником капітана і ми пливли в Індію, до нас залізло декілька піратів. Та ми відігнали їх бамбуковими палицями.
В океані можна спостерігати різні дива. Якось на Водохрестя Володимир бачив, як змінюється вода: з чорної вона стала світлою і почала яскраво світитися, наче фосфор. Від неї було так світло вночі, що можна було читати газету. А біля берегів Аргентини капітан бачив подвійний корабель, який ніби плив у повітрі. Неодноразово доводилося спостерігати, як з води вилітали невідомі пристрої, що нагадували за формою довгі гавайські сигари. Іноді в океані над кораблем зависали космічні тарілки. Капітан намагався їх сфотографувати, однак жодних зображень не було.
Повернувшись із Чернівців, Володимир почне готуватися до чергового плавання. Йому вже запропонували роботу одразу три іноземні компанії. Каже, що ще не втомився плавати.
Надія БУДНА
1-07-2010, 12:10
0
1 951
