Незважаючи на те, що вже рік гральні заклади заборонено, деякі власники Інтернет-клубів навчилися їх "легалізовувати".
Перевіримо щастя?
Кореспонденти "МБ" вирішили на власному досвіді перевірити, як гральний бізнес почувається в Чернівцях, попри всі заборони. Ми "перевтілилися" у "підпилих" гостей міста, які випадково потрапили до "інтерактивки" у центрі Чернівців.
Приблизно о 01.00 навідуємо колишній заклад азартних ігор в центрі міста, що зараз називається інтерактивним клубом. Тут мали би грати у комп’ютерні ігри чи користуватися Інтернетом.
За столом сидить дівчина, поряд – адміністратор клубу. Обоє нудьгують, бо клієнтів улітку мало. Як пізніше пояснив працівник, усі роз’їжджаються на моря чи до сіл. У залі з-поміж більш ніж десяти комп’ютерів видніються вісім "старих добрих" гральних автоматів. Кнопки зверху накрито комп’ютерною клавіатурою.
– Доброго вечора, – кажемо. – А пиво до вас із собою приносити можна?
– Ні, не можна, – позіхаючи, відповідають працівники клубу.
– А хоч "побити" по "кляпах" можна?
Працівник клубу спочатку відмовив нам, та невдовзі "зламався".
– Мій друг Микола приїхав із заробітків із Києва. Каже, що не вірить у щастя. Ми хочемо перевірити, – заговорюємо адміністратора "інтерактивки".
– На яку суму ви хочете "зарядити" автомат? – запитує адміністратор.
– Давай з "двадцятки" почнемо.
– 20 гривень буде замало. Давай "полтішок" дівчині.
Азартні перевтілення
Заплативши працівниці клубу 50 гривень, прямуємо до автомата. Зовні від гральних він відрізняється хіба що комп’ютерною клавіатурою замість кнопок. Остання, за бажання клієнта, легко опускається й оголює кнопки, щоби не псувати "автоматної романтики".
На моніторі – стандартне меню інтернет-клубу: "Ігри", "Інтернет", "Музика" та "Фільми". Адміністратор клубу Михайло вводить на пристрої відповідні команди для переключення в режим грального автомата.
– А яка система цього пристрою? Це гральний автомат? – запитуємо.
– Ну, майже так. Тільки працює він через Інтернет, – відповів працівник.
– Ага, тобто тікаємо від відповідальності! – додаємо ситуації гостроти.
Михайло сприймає це без жодних емоцій. Знімає клавіатуру, що прикриває кнопки автомату. На моніторі з’являється азартна гра "Гараж".
– Тут можливо хоча би щось виграти? – провокуємо Михайла.
– Та приходять люди, виграють…
Гра розпочалася. Працівник закладу ні на крок не відступає від нас. Активно дає поради. Його колега просить натискати на кнопки тихіше. Говорить, що боїться, щоби ми їх не поламали.
Після кількох хвилин азартної гри ми виграємо тридцять гривень і вирішуємо покинути клуб. Працівники закладу неохоче віддають виграш. Пропонують пограти ще.
"Мушу "бабло" відбити"
Ще один інтерактивний заклад, який ми відвідали, розташовано на вулиці Головній. Невеличкий зал, наповнено тютюновим димом. У приміщенні клубу приблизно десять комп’ютерів та десять гральних автоматів, перероблених "під комп’ютер".
На столі працівниці клубу приклеєно прейскурант. Година користування Інтернетом коштує 20 гривень. На запитання "Чому так дорого?" жінка відповідає: "Це стандартна ціна, дешевше в цьому районі не знайдете". Для порівняння, година користування Інтернетом в Інтернет-клубах – шість-вісім гривень. В інтерактивних ця послуга дорожча більш ніж удвічі.
Вмовляти працівницю клубу дозволити нам пограти в азартні ігри довго не довелося. Вона тільки висунула дві умови: зачинити за собою двері та не вживати алкоголь.
Мінімальна ставка цього клубу – тридцять гривень. Мабуть, саме тому клієнтів тут більше. Переважно це юнаки напідпитку. У залі вони палять і лаються, коли вичерпується фонд кредитів. Час від часу працівниця клубу робить їм зауваження. Хлопці не реагують.
"Система" гральних автоматів цього закладу така сама, як і в попередньому клубі: "азартна машина" замаскована під комп’ютер із доступом до Інтернету.
До працівниці клубу підходить хлопець напідпитку в чорному спортивному костюмі, який щойно програв 50 гривень. Каже, що хоче "відігратися", але грошей не має. Пропонує працівниці клубу свій мобільний телефон під заставу.
– На скільки тобі "зарядити"? – запитує жінка.
– Давай на двісті. Мушу "бабло" відбити.
Хлопець сідає за автомат, нервово б’є по кнопках. Час від часу голосно лається. Намацує і дістає пачку цигарок із кишені. Вона порожня. Повертається до нас.
– Пацани, пригостіть сигаретою.
"Пригощаємо" хлопця цигаркою.
– Часто тут буваєш? – запитуємо.
– Майже щовечора.
– Щось виграєш?
– Часом можу кілька сотень гривень виграти, а часом, як сьогодні, все, що є, програю.
Всі гроші того вечора з легкістю програли і ми, бо вони були не нашими, а редакційними (спеціально для експерименту).
Підсумок: мали ми сто гривень, виграли ще тридцять, програли всі сто тридцять.
