RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |
Молодий буковинець » у номері » суспільство » «З кулею у грудях ходжу й досі»

Сьогодні, 22 червня, виповнюється 69 років, як нападом нацистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася Велика Вітчизняна війна. Фронтовиків, які першими прийняли на себе удар німецької армії у червні 1941 року, залишилися одиниці – більшість солдатів і офіцерів тоді загинула. Серед тих, хто вцілів, – і чернівчанин Іван Часник, якому нині 95 років.

"Не знали, що розлучаємося майже на сім років"

Родом наш співрозмовник із Сумщини, з села Ярошівка.

– У нашій сім’ї було шестеро дітей: двоє дівчат і четверо хлопців, я – наймолодший, – пригадує Іван Онуфрійович. – У хаті на столі у нас завжди лежали дві книги – Біблія та "Кобзар". Батьки працювали тяжко. Мали ми вісім гектарів землі, корову, пару коней. Коли я був у четвертому класі, директор школи щоранку запитував у нас: "Підніміть руки ті, чиї батьки записалися до колгоспу". Рук було мало, тому запитання з його вуст звучали постійно. Я теж довго утримувався, бо батько сказав: "Коли до колгоспу запишеться хоча би півсела, тоді й ми так зробимо". Якось, коли батьки пішли до сусідів, ми з братом осідлали коней, завантажили разом на підводу плуг, і я подався у колгоспну бригаду. Батько, довідавшись про цей вчинок, мене не сварив, але наказав: "Справді, час записуватися, але піди й забери коня з плугом, бо ще є робота на нашому полі". Бригадир не заперечував. Невдовзі всі стали колгоспниками. Чоловік моєї сестри якось обурився тим, що, мовляв, трудодні записують всім однаково, тоді як його родина віддала до колгоспу багато землі, реманенту. За це його ув’язнили на 15 років.

Закінчивши семирічку, я подався в Ромни, де мене прийняли на одномісячні вчительські курси. Вступав до Ніжинського педінституту, але дарма – відмовили, бо не був комсомольцем. Пізніше подався до Запоріжжя, де був керівником другого класу зразкової школи №3, старшим піонервожатим. 1939 року вступив до Житомирського педінституту на географічний факультет. Навчався на відмінно, став і комсомольцем, і головою студентського профкому. Провчився рік, бо призвали до армії. П’ятого травня 1940 року нас відправили до Володимира-Волинського біля кордону з Польщею. Проводжала мене однокурсниця Люся Іщенко. Обіцяла чекати, не знаючи, що розлучаємося на сім років.

Більшість резервістів одразу ж розбіглася

Як розповідає Іван Онуфрійович, якихось серйозних розмов про війну тоді не було. Але велика концентрація військ у містечку свідчила про якісь приготування.

– Крім нашого артилерійського полку на кінній тязі, тут ще перебували такий самий полк, але на тракторній тязі, великий підрозділ зв’язківців, – продовжує Часник. – А ще на кордоні копали доти. Невдовзі солдатів останнього року служби кудись забрали, а на їхнє місце набрали резервістів. Я став секретарем комсомольської організації полку, а також виконував обов’язки політкерівника одного з дивізіонів. І ось 16 червня 1941 року мене викликав капітан Колчинський, командир батареї, й наказав зняти три копії карти оборони міста. Запитав його навіщо. "Ми спробуємо, хто сильніший: ми чи німці", – відповів той.
У ніч з 21 на 22 червня, будучи черговим по штабу полку, почув стрілянину й гул літаків. Вибіг надвір. Низько над нами летіли німецькі літаки. Невдовзі посипалися бомби. Почала бити ворожа артилерія. Паніка була жахлива, резервісти розбіглися відразу. Було багато вбитих і поранених. Пожежі, крики, кров, понівечені тіла людей і тварин. Начальник штабу дивізії казав не відповідати, мовляв, це німецька провокація. Залишки полку вдалося вивести за місто й там розвернути декілька гарматок. Із-за горба наступного дня з’явилися три німецькі танки і мотоциклісти. Ми відкрили вогонь, але невдало. Танки ж розбили наші гармати та знищили багато обслуги. Нас зібралося людей дванадцятеро. Капітан Колчинський радив йти в напрямку полігона, сподіваючись з’єднатися з нашими. Обірвані й голодні йшли ночами. Колчинський наказав мені та Володимиру Остроглядову піти в розвідку. На якомусь хуторі сьомого липня ми підійшли до будинку. Навкруги нікого не було. І раптом з вікна хати пролунали два пістолетні постріли. Перша куля вбила мого друга. Друга потрапила мені в груди й застрягла в кістці – з нею ходжу й досі. Це була німецька засада. Так я потрапив у полон. Спочатку мене відвезли в табір військовополонених, який знаходився поблизу польського містечка Хелм. Умови були жахливі, хлопці гинули, як мухи. Пам’ятаю, нас вишикували, а німецький офіцер почав усіх оглядати. Шукав євреїв. Нещасних забирали й кудись вивозили. Один з однополчан вказав на мене як "на помічника комуніста". Німець лише помахав на мене пальцем, але не розстріляли. Потім ми, восьмеро полонених, хотіли втекти, але німці подвоїли охорону. Пізніше спланували втечу з потяга, коли нас везли у табір на території Німеччини, – уламком ножа намагалися прорізати підлогу, але забракло часу. Так я опинився у містечку Мосбург. Там у квітні 1945 року став вільним – охорона тихо зникла. У їхньому штабі знайшов свою особову справу, звідки забрав фото з табірним номером 2361: воно й досі є в мене. Невдовзі з’явився радянський майор, якому я заявив, що готовий до перевірки. Відправили мене до фільтраційного табору. Там після півгодинного допиту відпустили, а наступного дня відправили служити в 600-й протитанковий полк. А через сім місяців демобілізували. У цьому полку служило багато буковинців, які порадили їхати до Чернівців. "Це місто достойне і не зруйноване", – казали мені.

Після війни Іван Онуфрійович знайшов свою кохану Люсю, з якою прожив 58 років. Виростили двох дочок, дочекалися онуків. Обоє вчителювали. Сім років тому колишній фронтовик овдовів. Живе сам, пише спогади про пережите. А ще дуже шкодує, що не довелося пройти всю війну на передовій. 
Василь ГРИНЮК

Цифри і факти

 За перші три тижні війни Червона Армія втратила 850 тисяч осіб (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тисячі літаків, 6 тисяч танків.

 Оборона Києва тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 року. Німецькі війська оточили велике угрупування захисників Києва – в полон потрапило понад 665 тисяч солдатів і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.

 До найбільших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня – 16 жовтня 1941) та оборона Севастополя (30 жовтня 1941 – 4 липня 1942).

 Наприкінці 1941 року німецькі війська групи армій "Південь" окупували майже всю Україну.

 У перші місяці війни було вбито або потрапило в полон 4,5 мільйона солдатів і офіцерів Червоної армії. 
22-06-2010, 09:46
Коментарів 0 Переглядів 2 063

Теги -

Дівчина вчора, 23 листопада, пішла з дому та досі не повернулася
Врятував десятки побратимів: буковинець під обстрілами вивозив товаришів із передової


Андрій Дробко служить водієм батальйону буковинської тероборони


92-річний Аркадій Мардар із Кельменців на все життя запам’ятав ті страшні моменти
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні

ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі


«Зараз найгостріша фаза». Блог Ігоря Буркута
Зараз найактивніша фаза російсько-української війни, яка розпочалася ще у 2014 році
Чому всі заздрять українцям? Блог Ярослава Волощука
Не знаю, чи робив хтось дослідження, хто у світі найбільше задоволений своєю владою
ВІДЕО Переглянути все відео

Провайдер INTELEKT пропонує декілька надійних способів залишатися онлайн незалежно від перебоїв з електропостачанням.

Уже цієї неділі – 24 листопада – у Чернівцях, за сприянням "Словацько-Українського культурно-освітнього товариства", відбудеться зустріч із представниками освітньої програми Free Student.

22 серпня 2023 року Президент України підписав закон, що стосується обов’язкового облаштування бомбосховищ у новобудовах. Як відреагували на ці зміни забудовники й що вони вважають пріоритетним у процесі зведення своїх новобудов, ми поцікавилися у Василя Воєвідка, генерального директора відділу продажів будівельної компанії "Родоліт".

В Україні є чимало компаній, що працюють в галузі архітектурного проєктування та дизайну. У міру того, як між ними зростає конкуренція, підвищується і професійний рівень архітектурних бюро. Про особливості роботи одного з таких чернівецьких бюро ми розпитали у Дарії Олексюк, операційного директора бюро архітектури та дизайну DAR group&partners.