У чернівчанки Оксани БАЄР вдома живе четверо той-тер’єрів.
Фунтик – ніжний, а Пчілка – ревнива
– Той-тер’єри у мене були з дитинства, – розповідає Оксана Баєр. – Ще коли я була школяркою, мама купила крихітного песика. І відтоді я полюбила цю породу собак. П’ять років тому у львівському розпліднику ми придбали за 120 доларів Джені, потім з’явився Фунтик. Від цієї парочки народилися Пчілка та Ксюня.
У кожного собаки свій характер. Джені може й за штани зловити, а ось Фунтик – як дівчинка: дуже ніжний, любить увагу. Якщо зачепити – пищить, наче його ріжуть. Любить вхопити їжу зі столу. Якщо йому в мисочку покласти страву – він її може й не торкнутися, а якщо те саме лежить на столі – Фунтик лише дивиться, як би вкрасти.
А ось у Пчілки бойовий характер. Чужого може зловити за палець, але легенько. Дуже ревнива, ображається, якщо іншим приділяють більше уваги, ніж їй.
Ксюня – наймолодша, їй півтора року. Вона найбільш лагідна з усіх. Облизує руки, ластиться. Коли Ксюня народилася, важила лише 100 грамів. Мама від неї відмовилася, і нам стало шкода тваринку. Тож так і залишили її у себе, хоч четверо собак – це трохи забагато. Нам пропонували продати Ксюню, але ми до неї звикли. А ось цуценят продаємо.
– Мої песики слухняні, не гризуть ні взуття, ні меблі, – продовжує господиня. – Не линяють, не мають запаху. Дуже віддані, постійно зустрічають мене біля порога. Їдять менше, ніж кицьки, раз на день. Кілограма м’яса їм вистачає на чотири дні. Полюбляють телятину, курятину, каші, молоко. Страшенні ласуни – обожнюють печиво і шоколад. Годую їх лише натуральною їжею, бо від корму в нирках накопичується каміння. Від цієї хвороби один наш песик навіть помер. Сплюхи. О 12.00 лише очі розплющують. Зате потім ганяють до опівночі. Гризуть свої іграшки, м’ячики. А як їм на очі потрапить мочалка – все, доводиться її вже шукати.
"Сплять із нами: двоє – біля чоловіка, двоє – біля мене"
– Вигулюю своїх песиків щогодини, – каже пані Оксана. – Виводжу без повідків, але вони нікуди не втікають, біжать один за одним. Люблять ганятися за кішками, голубами, метеликами. Той-тер’єри – мерзляки, але мої собаки, хоч і мають одяг, не хочуть у ньому ходити. Якщо виведу на вулицю в одязі – просто стоятимуть на місці. Тому взимку я їх виводжу лише на кілька хвилин, щоби не застудилися. Спеціально для них у квартирі є пухова куртка, у якій вони обожнюють спати. Зариються у рукави, капюшон і сидять там. Але вночі сплять на ліжку під ковдрою: двоє – біля мене, двоє – біля чоловіка.
– Порода ця досить ніжна, – каже Оксана Баєр. – Щороку собакам потрібно робити щеплення. Але я про них дбаю, тому майже не хворіють. Той-тер’єри у мене для душі, коли їх бачу, стає радісно. Коштують такі песики зараз від чотирьох до п’яти тисяч гривень.
Галина МАРКІВ
