Святкування 65-ої річниці перемоги над гітлерівською Німеччиною в Україні та інших державах колишнього СРСР відбувалося з великим розмахом. Однак події тієї війни викликають чимало дискусій та неоднозначних оцінок. Своїми думками з приводу деяких проблем поділилися голова Чернівецької міської ради ветеранів Павло БАЖЕРІН та кандидат історичних наук, політолог Ігор БУРКУТ.
Для кого "світова", а для кого "вітчизняна"
Павло Бажерін: "Для Європи Друга світова війна розпочалася нападом Німеччини на Польщу першого вересня 1939 року, Червона армія була задіяна у 1939-1940 роках. Але варто виокремити період, який мав для нас найбільше значення. Тож я вважаю правильним саме термін "Велика Вітчизняна війна". Адже для радянських народів війна розпочалася саме з нападу гітлерівської Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року. Інші бойові дії вже стосувалися народів СРСР меншою мірою".
Ігор Буркут: "Термін "вітчизняна" у Росії вперше з’явився щодо війни 1812 року з Наполеоном. Так війну публіцист Федір Глінка назвав через те, що разом з армією за зброю взявся народ. Термін перенесли і в наукову історіографію.
Великою Вітчизняною війною в Росії спочатку називали Першу світову війну. З цієї війни імперія переможцем не вийшла і розпалася. Але термін запам’ятався, і після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР радянська пропаганда почала його використовувати. Ось тільки Велика Вітчизняна війна продовжувалася і за межами Радянської Батьківщини аж до капітуляції Німеччини. Існує ще одна суперечність: якщо для росіян ця війна була вітчизняною, то для репресованих народів – чеченців, інгушів, кримських татар такою не була. Важко назвати її вітчизняною і для мешканців Західної України і Білорусі, Латвії, Литви, Естонії, які опинилися в складі СРСР під час Другої світової війни".
Сталін переміг, але не цінував людські життя
Павло Бажерін: "Загалом Сталіна як керівника держави хвалити не варто. Чимало його дій межують зі злочином – насамперед це знищення людей, партійних і військових кадрів. Але й роль Сталіна у війні применшувати не можна. Він увійшов до історії як лідер, який за умов війни зміг організувати спротив агресії та переламати хід бойових дій. Також він був і видатним воєначальником – наприклад, здійснював загальне командування п’ятьма фронтами у Вісло-Одерській операції 1945 року. Його як видатну особистість високо оцінив навіть Вінстон Черчілль".
Ігор Буркут: "Йосип Сталін був верховним головнокомандувачем радянських збройних сил, тому, як кожен командувач, він ніс відповідальність за все, що відбувалося зі збройними силами під час війни. Крім того, він був диктатором СРСР, а значить повністю відповідав за все, що коїлося в державі. СРСР зазнав найбільших втрат з усіх країн-учасниць Другої світової війни, які оцінюють у 27-30 мільйонів лише загиблих людей. Це страшна ціна, можлива лише за умов диктатури, адже в демократичних країнах намагалися своїх людей зберегти. Навіть гітлерівці робили спроби зменшити втрати німців, кидаючи на найнебезпечніші ділянки фронту війська союзників. А ще провина Сталіна в тому, що сотні тисяч радянських громадян перейшли служити найлютішому ворогові своєї країни. Тому оцінка Сталіна може бути лише негативною. Навряд чи хтось інший так не цінував би людські життя, як Сталін".
На одного загиблого німецького вояка – шестеро наших
Павло Бажерін: "Неймовірно важких втрат Червона армія зазнала на першому етапі Великої Вітчизняної війни. Причин цього декілька. Насамперед – значний досвід бойових дій німецької армії. До червня 1941 року вони за два роки завоювали майже всю Європу. По-друге, німці на кордоні з СРСР створили потужні ударні групи, які переважали сили Червоної армії, що їм протистояли, у кілька разів. Причини поразки були і в організації Червоної армії. Це і нестача досвідчених командирів, і недоліки організації. Так, Західний особливий округ, яким командував Павлов, мав протяжність до 600 кілометрів. Такою значною територією з тодішнім рівнем техніки і засобів зв’язку керувати оперативно було неможливо. Як наслідок, потрапляли в оточення не лише підрозділи, а й великі з’єднання, зазнавали значних втрат. Відіграла свою роль і розгубленість після несподіваного нападу. Але вже до кінця 1941 року німців вдалося зупинити під Москвою".
Ігор Буркут: "Головна причина втрат – Червона армія на кожного вбитого німецького солдата втратила шестеро-семеро своїх – насамперед у загальній обстановці в державі, викликаній репресіями. Командири дуже боялися проявити ініціативу, за яку могли негайно розстріляти. Дуже багато досвідчених воєначальників було репресовано в 1930-х роках, а молоді командири не мали достатньо досвіду. Червоноармійці не хотіли захищати режим Сталіна і мільйонами здавалися в полон. Однак ситуація змінилася, коли понад 3,6 мільйона полонених померло в німецьких таборах, а населення окупованих територій побачило, що новий режим гірший за сталінський. Навчилися воювати і радянські генерали – якщо втрати у перші місяці війни становили сотні тисяч, то у масштабній Берлінській операції – лише 76-78 тисяч загиблих".
Саме святкування 65-ої річниці перемоги над нацизмом відобразило усе розмаїття оцінок війни. Одні українці відзначали День Перемоги біля пам’ятників воїнам УПА, інші – біля погруддя Йосипа Сталіна. Але переважала тенденція масових покладань квітів і вінків до пам’ятників. Нова влада визначає свої пріоритети.
Ігор ДОВГАНЬ
