У чернівчанки Емілії Безгіної вдома – аж дві колекції. Перше її захоплення – це мавпочки. Їх у неї аж 108. Квартира схожа на іграшковий зоопарк. Мавпочки є в усіх кімнатах. Спеціально для них чоловік пані Емілії Георгій виготовив полички. Георгій Костянтинович, колишній майстер фабрики "Восход", додав їм певних деталей: одна мавпочка ловить рибку вудкою, інша їде на санях, ще одна летить на повітряній кулі, палить цигарку, грає на барабані…

Є тут і співоча мавпочка. Натиснеш на кнопочку – і вона співає: "I feel good".

– Дружина любить позбирати усіх співочих мавпочок, ввімкне їх і так тішиться, – усміхається пан Георгій.
Ще одну пару мавпочок подружжю подарували на 50-ліття їхнього сімейного життя. Одну іграшку одягнули у жіноче вбрання, іншу – в чоловіче, ще й окуляри начепили.

Першу мавпочку подарувала начальниця

– Усе розпочалося з того, що п’ять років тому я святкувала на роботі день народження і побачила в кабінеті начальниці дуже гарну мавпочку, – пригадує Емілія Миколаївна. – Вона мені так сподобалася! Я не могла її випустити з рук. Тож начальниця мені її подарувала. А потім я так захопилася цими іграшками, що де бачила їх, там і купувала. Друзі почали приносити мені їх у подарунок, а сини присилали з США та Канади. А якось я йшла повз магазин "Оптика" і побачила у вітрині милу мавпочку в окулярах. Вона мені так сподобалася, що я вблагала продавців мені її виміняти на іншу іграшку.
Запитую пані Емілію, яка мавпочка є її улюбленою.

– Ось ця, найбільша, – жартома відповідає за дружину Георгій Костянтинович, вказуючи на себе.
Ще одне захоплення Емілії Миколаївни – рослини. Їх у квартирі приблизно 80. Тут і пальми, і кімнатний клен, і молочай, і кактуси, і ехмеї…

– Відколи себе пам’ятаю, у мене були квіти, – каже жінка. – Не можу пройти повз квітковий магазин і нічого не купити. Щоправда, вазони зараз досить дорогі, а до них ще потрібні горщики і мінеральні добрива.

Кожен вазон у квартирі росте у гарних глиняних просторих горщиках – жодних пластмасових посудин!

– Пластмасові горщики не пропускають вологу, і коріння рослини не має чим дихати, – пояснює пані Емілія. – Тому нехай я краще витрачу більше грошей, але придбаю глиняний горщик. Він і виглядає відповідно.

Рослини відчувають біду і розуміють слова

Найбільше жінка любить високі вазони із широким листям.

– Колись у мене була справжня колекція фіалок, – пригадує чернівчанка. Але вони у просторому горщику виглядають дуже маленькими, тож врешті я припинила їх вирощувати.

Пані Емілія зізнається, що вазони покращують їй настрій. Із ними можна навіть розмовляти, і вони все зрозуміють!

– Якось кімнатний клен почав сохнути, – пригадує квітникарка. – Я йому жартома пригрозила: "Будеш сохнути – викину геть!" І що ви думаєте? Відразу зазеленів! А коли хтось свариться, листочки клена починають тріпотіти. Була у мене також товстянка, яку в народі називають грошовим деревом. Вона завжди відчувала, що має трапитися. Коли я зламала ногу, усе листя на високій зеленій рослині опало. А перед тим, як захворів чоловік, листя також поскручувалося й опало. Тож я врешті товстянку віддала, бо аж моторошно було.

– Щоби вирощувати рослини, треба їх дуже любити, – переконана пані Емілія. – І мати час, щоби за ними доглядати. Адже деякі з них досить примхливі. Одні треба поливати щодня, інші – раз на тиждень. Одні рослини люблять сонце, інші – прохолоду.

– Бачите, ми навіть позначки біля вазонів кладемо, – додає Георгій Костянтинович. – Щоби не забути, як часто поливати. Якщо позначка зелена – треба часто поливати, жовта – час від часу, червона – рідко.

– Ось це – дуже популярний зараз хлорофітум, – показує Емілія Миколаївна малюнок у книжці. – Його можна ставити біля комп’ютерів, він, як і кактуси, поглинає радіацію.

На думку пані Емілії, не всі люди можуть вирощувати рослини.

– У деяких людей така аура, що вазони біля них починають сохнути, – каже жінка. – Я спочатку не вірила, але переконалася, що це правда. Якось моя колега сказала, що вазони її не люблять і сохнуть біля неї. Тож ми здійснили експеримент: частину вазонів колеги я помістила на своєму робочому столі, а свої віддала їй. За деякий час вазони на моєму столі почали відживати. А на її столі – навпаки, сохнути. Ми потім поміняли рослини знову, і все повторилося.

– Мене рослини люблять, – усміхається пані Емілія. – Тож друзі завжди знають, що мені дарувати – або мавпочку, або вазон. Більше мені нічого не потрібно.

Галина МАРКІВ