Козаки навчили хотинчан палити

Найдавніші люльки, знайдені у фортеці, належать до ХVII століття. Керуючи не однією архео­логічною експедицією у Хотині, доктор історичних наук Сергій Пивоваров зауважує, що люлька була для козака – перше діло. Заради загубленої під час битви улюбленої люльки козак міг кинутися у гущу ворогів, щоби тільки знайти втрачену річ.

"Люлька пожари віщує"
– У відомій українській народній пісні "Ой, на горі там женці жнуть", в якій оспівується повернення козаків на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним та полковником Михайлом Дорошенком після Хотинської війни 1621 року, неодноразово зазначається важливість таких козацьких атрибутів, як тютюн та люлька, – говорить доктор історичних наук Сергій Пивоваров. – У далекому поході на суходолі й на морі, в колі друзів, вдома й на самоті люлька постійно супроводжувала козака. Навіть під час релігійних свят запорожець не міг без неї.

Ось що писав про це дослідник козацтва Дмитро Яворницький: "Люлька для козака перше діло: запорожець принесе на Великдень паску з церкви, поставить її на стіл, а сам швидше за люльку: "А нуте, синки, за люльки, нехай паска постоїть, а поросяти кат не візьме"... Люлька для запорожця – рідна сестра, дорога йому подруга: він як сів на коня, зараз же запалив люльку, так верст шість, а то й більше смалить і смалить і з роту не випускає..."
Козаків, обов’язково із люльками, зображали в живописі, наприклад, на народних картинах типу "Козак Мамай" чи керамічних кахлях. Про люльки співали в піснях, складали казки й легенди. Саме з нею пов’язують бойовий заклик запорожців: "А люлька-голубка нехай не вгасає. Паліть вражі замки кругом!" Виступаючи із Січі у далекий похід, козаки виспівували: "Люлька в зубах зашкварчала, шабля в ножнах забряжчала, шабля різницю чує, люлька пожари віщує".

Запорізькі козаки були затятими любителями люльок і сприяли поширенню паління серед інших верств українського населення. Правдивість цього під­-тверджують численні археологічні знахідки на пам’ятках, пов’язаних із перебуванням козаків.

У фортеці найбільше люльок – біля зруйнованої башти

– На Буковині велику колекцію глиняних люльок знайдено під час багаторічних досліджень території Хотинської фортеці, – каже Сергій Пивоваров. – Під час дослідження замку фортеці та території навколо нього знайдено понад дві сотні фрагментів та декілька десятків відносно цілих глиняних люльок.
Найдавніші люльки, знайдені у фортеці, належать до ХVII ст. Вони траплялися в різних місцях внутрішнього подвір’я цитаделі, а особливо багато – біля зруйнованої південно-східної башти.

Люльки цього часу мають загальну довжину 4,5-5 см, діаметр чашечки – 2,5-3 см, діаметр тулійки – 1,7-2,2 см, загальна висота не перевищує 2 см. Всі люльки – червоного кольору, окремі із них мають сліди лощення. Вони орнаментовані вертикальними реберцями, секторами-пелюстками, скісними нарізами, горизонтальними лініями, штампуванням із вдавлених ромбів трикутників, крапок. Такі люльки умовно називаються "козацькими". Їхньою особливістю є порівняно невеликі розміри, особливо чашечки. Це було пов’язано з тим, що в ХVII столітті тютюн був досить дорогим.

Люльки могли робити й у самому Хотині
– Трохи відрізняються від "козацьких" люльки ХVIII – початку ХІХ століть, – продовжує Сергій Пивоваров. – Більшість із них знайдено у верхніх культурних нашаруваннях фортеці, зокрема під час дослідження руїн мечеті з мінаретом, а також на березі Дністра разом із турецькими монетами. Для них характерні більші розміри, так, загальна довжина люльок зростає до 6-7 см, діаметр чашечки – до 3 см, діаметр тулійки до 2,6 см, а загальна висота до 4 см. На десятках люльок збереглися круглі та овальні клейма з арабськими літерами. На деяких із них є по два, а то і три клейма. Окремі люльки мають клейма у вигляді птаха. Значно багатшим стає орнамент люльок. З’являються різноманітні композиції із рослинних та геометричних орнаментів, покращується якість лощення, а окремі екземпляри навіть носять сліди позолоти. Змінюється колір люльок, вони набирають темно-коричневих та темно-червоних відтінків. Це дозволяє пов’язувати ці люльки із виробництвом у містах Османської імперії й умовно назвати "турецькими". Не виключено, що виробництво таких люльок було й у самому Хотині, де знаходився турецький гарнізон та могли були відповідні фахівці.

Масовість знахідок люльок у Хотинській фортеці свідчить про значне розповсюдження тютюнопаління. Зрозуміло, що крім козаків, палили й воїни гарнізону фортеці, які були різного етнічного походження. Поширеним паління було й серед турецьких солдат, а згодом розповсюдилося й серед населення міста Хотина та навколишніх сіл. 
Валерія Чорней

З історії поширення тютюнопаління

Паління тютюну з’явилося на європейських землях після відкриття Америки Христофором Колумбом. Відомо, що він разом із учасниками своєї експедиції на острові Сан Сальвадор уперше побачив аборигена, "який пив дим". Потім Колумб сам спробував палити. А 15 березня 1496 року останній із кораблів його експедиції "Ель Ніньйо" привіз до Португалії листя спеціальної трави для куріння із провінції Табаго (звідси слово "табак"). Досить швидко мода на паління й сам тютюн розповсюдилася Західною Європою та Туреччиною.

В Османській імперії паління набуло особливо швидкого поширення, бо, на відміну від алкогольних напоїв, не заборонялося Кораном. До появи тютюну мусульманські народи вживали різноманітні наркотичні трави для отримання "кейфа", тобто насолодження. Тютюн, як більш дешевий засіб для паління, значно потіснив гашиш в кальянах, а потім привів і до куріння з люльок.

Саме від мусульман, очевидно, турків, запорожці й перейняли цю звичку. Разом із типом східної люльки до української мови потрапили й турецькі слова, пов’язані із курінням, а саме "тютюн", "люлька", "чубук", "буркун", "бурунька" тощо.

Козацькі люльки поділялися на дві групи: це індивідуальні, або "буруньки", "носогрійки" і гуртові "обчиські", "курінні". Останні були значно більших розмірів і використовувалися запорожцями для паління гуртом при обмірковуванні важливої справи чи майбутнього походу. Часто вони мали написи типу: "Козацька люлька – добра думка".

Козаки палили не тільки чистий тютюн, а й домішували до нього для ароматизації та лікування різні трави. Вважалося, що вони разом із тютюном допомагають вилікуватися від різних хвороб, сприяють загоюванню ран, покращують зір, знімають напругу після бою тощо. Наприклад, до тютюну додавали материнку, любисток, м’яту, тирлич, падуб, полин, буркун. Для позбавлення від "чорних думок" до тютюну домішували полин.