Як був пов’язаний з Хотином сербський вождь Карагеоргій? Який стосунок має наше давнє місто до сербського національно-визвольного руху від османського поневолення? Відповіді на ці запитання – у нових дослідженнях про Хотин доктора історичних наук Сергія Пивоварова, які продовжує публікувати "МБ".
На початку ХІХ століття, рятуючись від переслідувань турецької влади, декілька десятків сербських втікачів, зокрема Карагеоргій з родиною, прибули до Росії. Царська влада поселила їх у Хотині. У місті над Дністром вождь сербського визвольного руху жив у 1814-1817 роках.
Карагеоргія вдома
прокляли родичі
– Так хто ж такий Карагеоргій? У чому велич і трагізм його особистості? Його повне ім’я – Георгій Чорний Петрович, – розповідає доктор історичних наук Сергій ПИВОВАРОВ. – Він був керівником Першого сербського повстання проти турецького поневолення 1804-1813 років. Верховний воєвода Сербії й національний герой сербів походив із селянської родини. Як повідомляють перекази, ще юнаком він розпочав боротьбу проти османського гніту. Під час австрійсько-турецької війни 1788-1791 років він очолив сербський загін добровольців, який воював проти турків на боці Австрії. У лютому 1804 року Георгія Петровича обрано верховним вождем повстанців. У боях із турецькими військами він виявив себе як талановитий воєначальник.
– Під час цього повстання фактично створено незалежну Сербську державу, – зауважує Сергій Володимирович. – 1811 року на народному вічі Карагеоргія проголосили верховним сербським правителем.
Георгій Петрович дотримувався жорсткої політики щодо зрадників і прихильників Османської імперії серед сербів. За розповідями сучасників, він навіть стратив свого брата й вітчима, яких запідозрили у змові з турками. За це його прокляли родичі, тому він отримав прізвисько Карагеоргій, тобто Чорний Георгій.
Від Росії отримав шаблю з діамантами
– Перше сербське повстання зазнало поразки від турків. 1813 року багато його учасників змушені були шукати притулку в інших державах. Карагеоргій разом із сім’єю емігрував спочатку до Австрії, а 1814 року – до Росії, – продовжує С. Пивоваров. – Імператорський уряд, який підтримував Сербію у боротьбі за незалежність, нагородив вождя повстанців орденом Святої Анни та оздобленою діамантами шаблею. Крім того, біженцям призначили державне утримання. А Карагеоргія з родиною поселили у Хотині.
– Про перебування Карагеоргія в місті над Дністром у 1814-1817 роках є свідчення сучасників, які спілкувалися з ним, – наголошує Сергій Володимирович. – Один із них, відомий російський журналіст
П. Свіньїн, навіть написав нарис "Відомості з Хотина про Георгія Чорного, знаменитого верховного вождя сербського народу". У ньому він відзначає такі риси ватажка повстанців, як холоднокровність, відвага та любов до батьківщини. Зокрема пише: "…Але зачепи слабку його сторону, заговори з ним про його вітчизну і славу сербського народу – і цей врівноважений чоловік раптом спалахне вогнем, яким вражав всіх..."
Інший сучасник, який згадував сербського вождя, – російський генерал-майор П. Д. Кисельов. У листопаді 1815 року він відвідав Карагеоргія в Хотині, побував у його помешканні.
"Верховний вождь сербів жив тоді зі своєю сім’єю в невеликому будинку, який швидше нагадував селянську хату: коридор і дві кімнати вміщали його сімейство, – збереглися спогади генерал-майора Кисельова. – Напередодні він був іменинником і пригощав своїх соратників, осіб 30. Він зустрів мене на ганку і потрійним поцілунком започаткував наше знайомство. Зросту він великого, обличчя смугляве, голова майже біла. Соболина шуба, прикрашена Анниною зіркою (орден Святої Анни, – ред.), складала його головний одяг. У кімнаті були простий стіл, скриня, широке ліжко, покрите простим рядном... Посеред величі й слави був простий у відносинах, вдягався просто, як тутешні селяни, мав при собі два пістолі і великий ніж. Норову він гарячого, мовчазний у бесідах, не почуєш від нього жодного зайвого слова".
Дочка воєводи прожила
на Хотинщині до 1875 року
– У період перебування Карагеоргія у Хотині 1815 року спалахнуло Друге сербське повстання під керівництвом Менко Обреновича, який став новим верховним правителем країни, – розповідає Сергій Пивоваров. – Побоюючись авторитету й відновлення влади колишнього лідера, Обренович прагнув усунути Карагеоргія. Коли 1817 року Карагеоргій таємно повернувся до Сербії, щоби продовжити боротьбу з турками, Обренович доніс на нього османській владі і по-зрадницьки вбив народного вождя. А голову Карагеоргія він відіслав у подарунок белградському паші.
Після загибелі сербського вождя його сім’я продовжувала проживати в Хотині. Тут жили його дружина Олена, троє доньок та двоє синів. Відомо, що найменша дочка Стаменка вийшла заміж за поміщика з Хотинського повіту і прожила до 1875 року. Очевидно, саме їй поет Олександр Пушкін адресував свій вірш "Дочки Карагеоргія" (1820 рік).
Великий російський поет, як і більшість тодішньої прогресивної інтелігенції Російської імперії, захоплювався визвольним рухом сербів проти турецького поневолення і його вождем Карагеоргієм, – пояснює
С. Пивоваров. – Згадував Олександр Пушкін і про Хотин, який у важку годину став новою домівкою для сербських повстанців. А легендарному сербському героєві Пушкін присвятив декілька віршів. Зокрема "Пісню про Георгія Чорного" (1834 рік). Про Карагеоргія Пушкін писав: "Гроза луны, свободы воин, покрытый кровию святой".
Валерія ЧОРНЕЙ
