Легендарний барон Мюнхгаузен, який прославився своїми військовими пригодами, не є вигаданим персонажем. Цей герой мав реальний прототип, який брав участь у битвах. Доктор історичних наук Сергій ПИВОВАРОВ висуває гіпотезу про те, що барон відзначився під буковинськими Ставчанами і Хотином під час російсько-турецької війни 1735-1739 років. Більшість розповідей барона Мюнхгаузена є вигадкою, але деякі із них базуються на реальних фактах.
"Мюнхгаузен – нащадок давнього німецького роду"
– Кожному з нас з дитячих років добре знайомі розповіді легендарного барона Мюнхгаузена, дивовижного фантазера, винахідливого й дотепного сміливця, який не втрачав духу в критичних ситуаціях і завжди виходив сухим із води, – розповідає Сергій Пивоваров. – Його ім’я навіть дало напрям літературному жанру, під яким розуміють вигадані мисливські та військові пригоди.
Та відомий літературний герой мав реальний прототип. Він був військовим, брав участь у декількох битвах і відзначився, найвірогідніше, під... буковинськими Ставчанами й Хотином. Але як і коли це сталося? Відповідь на ці запитання дають факти із біографії реальної історичної особи.
Карл Фрідріх Ієронім фон Мюнхгаузен – таким було повне ім’я барона, який народився 1720 року в невеликому маєтку Бондевендер. Наш герой був у сім’ї п’ятим із восьми дітей. Досить рано, коли хлопчикові було чотири роки, помер його батько, відставний полковник. Вихованням дітей займалася мати.
Родина Мюнхгаузенів належала до давнього німецького роду Рінтель-Боденвендер, який дав Німеччині багатьох відомих державних і військових діячів. Це знатне походження і родинні зв’язки допомогли Ієроніму 1735 року стати пажем у свиті правлячого герцога Брауншвейг-Вольфенбюттельського Фердинанда Альбрехта ІІ.
– У цей час молодший брат герцога принц Антон Ульріх перебував у Росії, де вже чотири роки поспіль сватався до російської принцеси Анни Леопольдівни, племінниці імператриці Анни Іоанівни й офіційної претендентки на престол, – зауважує Сергій Володимирович. – Але весілля вкотре відкладали – імператриця підшуковувала більш перспективного, на її думку, нареченого. Антону Ульріху потрібно було здобути прихильність імператриці, і тому він вступив до армії, намагаючись на військовому поприщі здобути славу й авторитет. Саме тоді розпочалася російсько-турецька війна (1735-1739), а принц взяв участь у бойових діях. В одному з боїв він втратив двох своїх пажів. Антон Ульріх звернувся із проханням до старшого брата вислати їм заміну. Зберігся лист-відповідь Карла: "Замість пажів, які загинули, днями звідси вирушать двоє інших, фон Хойм і фон Мюнхгаузен, які добровільно побажали вирушити в дорогу".
1738-го барон прибув до України
Пажі виїхали із Вольфенбюттелля на початку грудня 1737 року. Саме з цього моменту й розпочинаються дивовижні мандри барона, яскраво описані письменником Рудольфом Еріхом Распе в "Пригодах барона Мюнхгаузена". У книзі написано: "Я виїхав до Росії верхи на коні. Справа була взимку. Падав сніг".
– На початку лютого 1738 року пажі прибули до Санкт-Петербурга і їх було включено до почту принца Антона Ульріха, – розповідає Сергій Володимирович. – Юний барон сподівався, що незабаром його господар стане чоловіком російської цариці, а на пажа посиплються ордени, чини, гроші й маєтки. Але доля розпорядилася інакше.
Навесні того ж року розпочалася чергова військова кампанія, й Ієронім Мюнхгаузен разом із принцом прибули до України, де зосереджувалася майже стотисячна російська армія під командуванням фельдмаршала Мініха. Військові дії того року були безрезультатними для росіян.
"Це був сильний чоловік у мундирі"
З настанням холодів російські війська перейшли на зимові квартири. Як вважають багато краєзнавців, командний склад армії зиму 1738-1739 років провів у Києві.
– Вірогідно, Ієронім Мюнхгаузен разом з іншою прислугою вищих офіцерів перебував у гарнізонних казармах на Печерську, – припускає Сергій Пивоваров. – Сватання принца Антона затягувалося, й він прилаштував свого пажа корнетом у Брауншвейзький кірасирський полк – так барон Мюнхгаузен став військовим. Судячи з його портрету, це був сильний, фізично розвинутий молодий чоловік, якому пасував мундир імператорського кірасира.
У червні 1739 року 65-тисячна армія фельдмаршала Мініха знову вирушила до кордонів Османської імперії. В її складі, очевидно, перебував і молодий корнет. Шлях військ пролягав до Південного Бугу, а далі – до Дністра. Метою походу було захоплення фортеці Хотин. Значна частина армії форсувала Дністер в районі сіл Брідок і Вікно й рушила через Буковину до Хотина.
До турків полетів на ядрі
Очевидно, саме на Буковині з бароном Мюнхгаузеном трапилися пригоди, які так яскраво описав Распе. Деякі з них, вірогідно, оповідають про реальні події. Так, відомо, що в липні 1739 року була надзвичайно дощова погода, річечки перетворилися на бурхливі ріки, а дороги – на непролазне болото.
"Одного разу, рятуючись від турків, спробував я перестрибнути через болото верхи на коні. Але кінь не дострибнув до берега, і ми з розгону впали в багнюку", – йдеться у книзі про пригоди барона. Тут згадується, як баронові довелося витягати себе за волосся й коня за гриву.
– Далі була битва під Ставчанами, де російська армія розгромила турків і змусила їх відступити, – ділиться дослідженнями Сергій Пивоваров. – Тоді, як описує барон, він зміг отримати інформацію про кількість гармат у противника в Хотинській фортеці.
"...Знадобилося нашому командирові дізнатися, чи багато у ворога гармат, – йдеться у книзі "Пригоди барона Мюнхгаузена". – Але у всій нашій армії не знайшлося сміливця, який погодився би пробратися у ворожий табір. Найхоробрішим, звісно, виявився я. Я став поряд із величезною гарматою, яка стріляла по турках, і коли з гармати вилетіло ядро, скочив на нього верхи й стрімголов понісся вперед... Звичайно, під час польоту я ретельно полічив усі турецькі гармати і привіз своєму командирові найточніші відомості про артилерію ворога".
Після війни у трактирі розповідав про подвиги
– Після закінчення російсько-турецької війни Ієронім Мюнхгаузен продовжив службу в кірасирському Брауншвейзькому, згодом Ризькому полку, – розповідає Сергій Пивоваров. – Після одруження Антона Ульріха й Анни Леопольдівни у грудні 1739 року він отримує чин поручика і командує лейб-кампанією (першою, елітною ротою полку – ред.). Проте єлизаветинський переворот призводить до арешту й заслання сім’ї його патрона та негативно позначається на кар’єрі барона. Дослужившись до чину ротмістра, він 1750 року назавжди покидає Росію й оселяється у своєму родинному маєтку Бонденвердері. Саме тут у колі друзів і сусідів у мисливському павільйоні чи трактирі готелю "Король Пруссії" він розповідає про пригоди в Росії і військові "подвиги".
Звичайно, більшість розповідей барона Мюнхгаузена – вигадка, але деякі з них базуються на реальних фактах і доповнюють відомості про атмосферу російсько-турецької війни. А девіз барона "Mendace veritas" (з латинської – "Істина в брехні") й досі справно слугує багатьом. n
Валерія ЧОРНЕЙ
ПРИМІТКА
Стаття про пригоди барона Мюнхгаузена відкриває серію публікацій про неймовірні факти та історії, пов’язані з Хотином. Відомий археолог, доктор історичних наук Сергій Пивоваров наголошує на тому, що Хотин – славне місто, історія якого досі приховує чимало цікавих таємниць. У декількох наступних номерах "МБ" ми будемо розповідати читачам про цікаві факти за гіпотези з досліджень історика.
