«Людей арештовували за те, що зберігали «Кобзар»

Дев’ятого березня 196 років тому народився великий Кобзар України Тарас Шевченко. Колись на Буковині за право вимовити його ім’я доводилося боротися. Адже румунською, а згодом і радянською владою нищилися портрети Кобзаря, арештовували людей, які заявляли про свою повагу до нього.

Як шанували Тараса Шевченка колись? Маленький екскурс в історію.

Теолог українською мовою пом’янув Кобзаря
До 50-х роковин смерті Тараса Шевченка (1911 рік) у Чернівцях було виголошено велику промову. Її виголосив єдиний професор-українець не лише на теологічному факультеті, але й у цілому Чернівецькому університеті Денис Єремійчук. Згадати Шевченка та ще й українською мовою – тоді це був подвиг.

Розповідає голова товариства "Український Народний Дім у Чернівцях" Володимир СТАРИК:

– Денис Єремійчук-Єреміїв (1866-1942) – церковний діяч, доктор теології, професор теологічного факультету Чернівецького університету. Він став першим екстраординарним професором кафедри практичної теології з українською мовою викладання. Захистивши докторську дисертацію, він отримав звання звичайного професора теології й працював на цій посаді аж до свого виходу на пенсію 1930-го року. Після Першої світової війни та румунізації Чернівецького університету він був змушений викладати румунською мовою, залишаючись єдиним професором-українцем в університеті.

Не раз він виголошував проповіді, сповнені щирої релігійності та глибокого українського патріотизму. Їх він присвячував пам’яті визначних діячів української культури, зокрема Тарасові Шевченку. Це були перші зразки української проповідницької прози, які друкували у виданнях Буковинської православної митрополії українською мовою.

Денис Єремійчук був одним із дванадцяти священиків, які 19 травня 1918 року відслужили урочисту службу в кафедральному соборі Чернівців із нагоди свята миру та Української державності.

Славний він і тим, що виголосив промову на 50-ті роковини смерті Тараса Шевченка. Промова була надрукована в церковно-літературному листку "Кандела":

"Він умер і давно перестав бути межи нами. Однак безсмертний дух його, дух безграничної любові до рідного народу, дух непогамованого стремління до всього, що гарне, правдиве, добре, дух сильної жадоби свободи, дуже непримиримої ненависті до гніту й насильства – цей дух, браття, не вмер, не перестав витати серед нас. Дух Шевченківської музи – це вічно живий дух українського народу…

Коли я поручив вам святкувати пам’ять Шевченка в спосіб християнський, то учинив це з огляду на те, що ми зібралися в Домі Божім для молитви…
Безгранична любов до України, сполучена із сильною ненавистю до ворогів-катів, дорого досталася самому Кобзареві й болюче відбилась на його особистому житті. За слова правди заслано його простим жовніром на 10 літ у пустинні степи Каспійські, де прожив він найкращий вік і надірвав здоров’я.

…Він много любив Україну й своїх братів".

Випустили 10 тисяч листівок
із портретом поета
Як ще вшановували Тараса Шевченка? Відповідь можна знайти й у дуже цікавих дослідженнях доктора філологічних наук, професора Богдана МЕЛЬНИЧУКА.

"1886 року Чернівці відзначили 25 річницю від дня смерті Шевченка, – йдеться в праці "Йшов і йде Шевченко Буковиною" Богдана Мельничука. – На цьому святі з яскравим словом про поета й художника виступив університетський професор Степан Смаль-Стоцький. Він же, як писала тоді газета "Буковина", виголосив у майстерний спосіб поему "Наймичка". Учитель та читець виступав і в наступні роки на Шевченківських урочистостях, які влаштовувалися в Чернівцях та в містечках і селах краю. Як правило, ці виступи друкувалися після виголошення в буковинській періодиці. Через багато років вони разом зі спеціальними дослідженнями Степана Смаль-Стоцького склали видання "Тарас Шевченко. Інтерпретації" (Варшава, 1934) – одну з найдостойніших книг світового шевченкознавства…

Про відзначення сотої річниці від дня народження Тараса Шевченка в Чернівцях у 1914 році цікаво розповів тодішній студент університету Іван Василашко.

"Відзначення скеровував Шевченківський ювілейний комітет, – йдеться далі в праці Богдана Мельничука. – До складу комітету входило 64 особи – представники від 24-х тодішніх українських товариств, організацій і закладів. Очолив його письменник Осип Маковей, який у той час працював директором учительської семінарії в Заліщиках. Почесним головою комітету стала Ольга Кобилянська. Осібно із представників українських студентських товариств, а також робітничого товариства "Зоря" сформувалася "Тарасова рада", до якої ввійшов й Іван Василашко. Однією з важливих акцій буковинських шанувальників Шевченка стала демонстрація протесту проти заборони вшанування поетового сторіччя в усій Російській імперії. Їй передувала велика агітаційна робота: було випущено листівку з портретом поета накладом у 10 тисяч примірників, надруковано та розповсюджено відповідний заклик тощо. У призначений день на нинішній Театральній площі відбулося велелюдне народне віче. Відтак кількатисячна демонстрація вирушила на нинішню вулицю О. Кобилянської до російського консульства. Попереду її дві дівчини в українській народній ноші несли погруддя Шевченка, оздоблене вишиваними рушниками. Лунав "Вічний революціонер" на слова Івана Франка, Шевченків "Заповіт" і "Реве та стогне Дніпр широкий". Коли консул категорично відмовився прийняти вислану до нього делегацію з письмовим протестом проти вшанування поета, демонстранти закидали будинок консульства камінням і зіпсованими яйцями. Недипломатично, зате справедливо! "Так у свій ювілейний рік наш великий Кобзар крокував разом із нами по Чернівцях", – підсумовував розповідь Іван Василашко…"

За "Кайдани порвіте..." дівчину жандарм стягнув зі сцени
Через 15 років народження поета вирішила вшанувати буковинська поетеса та художниця Домка Ботушанська, яка виступила з рефератом про нього в Народному домі в Глибокій.

"Як тільки з її вуст пролунав заклик "Кайдани порвіте...", жандарми стягнули дівчину зі сцени і припинили вечір, – пише у своїй праці Богдан Мельничук.

– А через кілька днів заарештували обох Ботушанських – батька й дочку. У другій половині 30-х років румунська влада категорично заборонила відзначати Шевченкові роковини. Людей заарештовували тільки за те, що вони зберігали "Кобзар". І все ж окупантам не вдавалося перепинити дорогу народного співця до людських сердець.

У радянські часи ця дорога стала вільнішою, хоча не треба забувати, що відзначення Шевченка було тоді завше під недремним оком спецслужб, що на низку його творів яскравого національного спрямування було накладене табу, що їх не дозволялося виконувати зі сцени... На початку 50-х років минулого століття групу студентів-філологів Чернівецького університету було заарештовано й засуджено на 25 років кожного тільки за те, що вони читали в гуртожитку видану в дорадянські часи книжку Дмитра Николишина про історичні поеми геніального поета! І все ж Шевченко продовжував іти Буковиною. І йде нині, у часи незалежності України…". 
Валерія Чорней

Цікаві факти із праці професора Богдана Мельничука
Завдяки Чернівцям творчість геніального українського поета почала ставати реальним надбанням однієї із провідних літератур Західної Європи – німецької, а через її посередництво – і надбанням літератури світової. Йдеться про видану 1870 року в місті книгу Йоганна Георга Обріста (1843-1901) під назвою "Тарас Шевченко, малоруський поет". Нарис його життя з додатком, який складається зі зразків його поезій у вільному перекладі.
1920 року Сергієві Канюку вдалося видати в Чернівцях брошуру "Тарас Шевченко. У 59-ті роковини смерті Кобзаря".
У березні 1921 року в Чернівцях із великим успіхом ішла опера Миколи Аркаса за Шевченковою "Катериною".
В 1931 року вижницькими аматорами було поставлено п’єсу "Назар Стодоля". Присутній на виставі секретний агент сигуранци висловився за заборону п’єси.
Буковинська народна поетеса та художниця Домка Ботушанська (1912-1994) ще на зорі своєї юності намалювала портрет Шевченка і панно "Коли велетень спочине". Панно румунські жандарми знищили, а портрет, обведений синьо-жовтими смужечками, і нині зберігається в Чернівецькому краєзнавчому музеї.