Колишня резиденція буковинських митрополитів – архітектурне диво Буковини, яким пишаються краяни і захоплюються туристи. Актуальним є вислів: "Якщо ти не побачив резиденції, Чернівців ти не бачив". Однак пам’ятка, зводити яку почали ще 1864 року, нині не в найкращому стані.
Востаннє масштабну реставрацію корпусів історичної споруди здійснювали 30 років тому. Потім на будівлю не виділяли жодної копійки. А коштів для споруди, у якій сьогодні знаходиться три навчальні корпуси Чернівецького національного університету, треба чимало. Лише на реставрацію даху двох корпусів потрібно приблизно 20 мільйонів гривень. А ще треба реставрувати вікна, замінити систему водовідведення й водопостачання, реставрувати крихке каміння фундаменту тощо.
Про стан історичної споруди розповів ректор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Степан МЕЛЬНИЧУК.
Без кольорової черепиці стоятиме уся робота
– Понад 30 років на будівлю не виділяли кошти. Однак 2006 року університет отримав державне фінансування для реставрації у розмірі п’яти мільйонів гривень. Куди пішли ці кошти?
– Гроші використали для заміни даху університетської церкви та шостого корпусу. Нелегко було знайти необхідні матеріали. Черепицю замовляли аж в Австрії. Наразі роботи завершено, виконано їх непогано. Та це не єдина проблема університету. Коштів потрібно ще чимало, адже реставрації потребують й інші корпуси. Після того ми ще отримали два мільйони гривень для 5-го корпусу. Кошти пішли на те, щоб замінити черепицю та мідні жолоби на стовпах-мерлонах п’ятого корпусу.
– Яка ситуація із дахом університету? Кажуть, черепиця розсипається у руках…
– Так, маємо проблеми, їх треба вирішувати у першу чергу. Адже спочатку треба привести до ладу дах і лише потім щось робити всередині приміщень. Наше завдання – замінити черепицю на дахах 5-го та 4-го корпусів. Бо зараз там стоїть черепиця радянського виробництва, яка вже сиплеться. Коли з покрівель скидаємо сніг, падають і шматки черепиці. На дах п’ятого корпусу треба 12 мільйонів гривень, четвертого – 8 мільйонів. Окрім того, це досить копітка робота. Дах має унікальний візерунок. Якщо не буде черепиці відповідного кольору, стоятиме уся робота.
– Які ще розроблено проекти з реставрації? Адже дахи – це верхівка проблеми.
– Завершується реставрація церкви Святого Великомученика Івана Сучавського. Церква розміщена у п’ятому корпусі. Їй майже півтора століття. Після приходу радянської влади тут тривалий час був музей народної творчості. Але торік ми вирішили відновити церкву. До справи долучилися і представники Української Православної Церкви Київського Патріархату. Відновити церкву – справа нелегка, бо відомостей про те, якою вона була, дуже мало. Збереглося лише фото тодішнього іконостасу. Створити іконостас ми доручили заслуженому майстру народної творчості України Іванові Терену.
Ймовірно, колись у цій церкві молилися високоповажні особи, митрополити. Тепер тут будуть проходити практику наші теологи, правитимуться Богослужіння. Щодо музею народної творчості, то його експонати перенесли до колишнього тиру в шостому корпусі університету.
У церкві вже підвісили розкішне панікадило з кришталю. Також встановили батареї опалення. Внутрішні роботи затрималися через те, що у церкві протікав дах. Його залатали, але сильні дощі показали, що він все одно тече. Наразі проблему усунули.
– А що зі старими комунікаціями резиденції? Чи зберігають її старі креслення?
– Старих креслень немає. А у нас уже двічі виникала велика проблема – невідомо куди текло багато води. По лічильнику бачили відтік води, але куди вона йшла, не розуміли. На території університету чимало підземних галерей. Ми запросили фахівців із Києва, вони знайшли проблемне місце. Також вирішили, що треба зробити проект нової системи, а стару просто заглушити. Адже щоб знайти всі проблемні місця, треба перерити територію університету. Я навіть не беруся прогнозувати, яким буде кошторис цього проекту.
"Вирішили здійняти інформаційний бум"
– У якому стані аудиторії університету?
– Тут все задовільно. Проблеми були у коридорі шостого корпусу, тут затекли внутрішні унікальні куполи. Ми вже здійснили реставраційні роботи, це коштувало приблизно 200 тисяч гривень. Вкрай потребують реставрації вікна у четвертому копусі. А вони мають бути зроблені із дуба. Зараз вікна вивчають фахівці, потім будемо проводити тендер на виконання робіт. Вартість одного лише вікна – приблизно сім тисяч гривень! Що й казати, багато треба університету…
– Чи пригадуєте ви меценатів, які дали на університет хоча б тисячу гривень?
– Ні, не пригадую такого. Усі вважають своїм обов’язком прийти і показати гостям споруду. Але чи хтось запитує, що для цієї споруди треба? Усе робиться за державні кошти. З цим інколи бувають проблеми. У нас було так: шостий корпус не закінчили, а уже треба починати п’ятий. Гроші на ці корпуси виділили за різними програмами, і кошти, передбачені на один корпус, не можна було перекинути на інший… Це не піддається нормальній логіці, але так має бути за документами. Ми ж намагаємося усьому дати раду, робити все відповідно, по-господарськи.
– Чи буває, що виділені на реставрацію наприкінці року кошти не встигаєте використати і змушені повертати їх до бюджету?
– На жаль, у нас справді існує така радянська практика розподілу коштів. До кінця року залишається місяць, і ми отримуємо кошти. А попередити наші проблеми ми не маємо можливості. Мрію, щоб університет готував власних спеціалістів-реставраторів. Місцевих майстрів це буде цікавити, вони вкладатимуть душу в рідну справу. Так буде значно легше. А то у нас стається біда, ми терміново викликаємо спеціалістів, робимо проект і починаємо випрошувати гроші…
– Колишня резиденція буковинських митрополитів може увійти до списку цінних архітектурних об’єктів ЮНЕСКО – що це для вас означає?
– Це дуже важливо, бо про нас знатимуть! Керівництво університету надумало здійняти інформаційний бум, щоб у світі знали про унікальну будову. Ми вважаємо, що споруда гідна увійти до списку ЮНЕСКО. В Україні є міжвідомча комісія з питань ЮНЕСКО, яка пояснила, що для цього треба зробити. Увесь процес складається з двох етапів – включення до попереднього списку, а згодом – остаточного. Нині резиденція ЧНУ увійшла до попереднього списку.
Зауважу, прямих коштів ЮНЕСКО не дає. Зате сподіваюся, що такий унікальний об’єкт фінансуватимуть з державного бюджету, тобто ці кошти будуть закладатися у бюджеті "окремим рядком". Окрім того, об’єкти ЮНЕСКО – дуже привабливі для туристів. За рік туристи приносять університету понад 50 тисяч гривень. Якщо резиденція все-таки увійде до скарбниці ЮНЕСКО, кількість туристів має збільшитися у 10 разів. Також різні фонди світу починають дбати про збереження історичної будівлі.
Валерія ЧОРНЕЙ
