Парк імені Юрія Федьковича – одне з найулюбленіших місць відпочинку чернівчан. У 1980-х роках тут були вишукана кав’ярня та ресторанчик. Після забав гостей по домівках розвозили фіакри. У середині ХХ століття тут розмістили літній дитячий табір. А кожен відвідувач міг безкоштовно покататися на швидких атракціонах…
З майданчика було видно усі Чернівці
Парк імені Юрія Федьковича – один із найстаріших парків Чернівців. Він виник на височині за резиденцією буковинських митрополитів, на окраїні Клокучки. Як дослідив історик Ігор Чеховський, колись цю місцевість називали Домник, або Панська гора. У 1880-х роках чернівчани перейменували місцину на гору Габсбург. Українцям важко було вимовляти цю назву, тож гору назвали по-народному – Гарбузова.
У старих Чернівцях парк на горі Гарбузовій любили усі. Тут розташувався затишний ресторанчик, в якому подавали смачне вино. Також у парку була кав’ярня. Опісля фіакри розвозили чернівчан по домівках, навіть якщо будиночки були за п’ять хвилин ходьби від парку.
Історія парку – дуже романтична. Директор центру дозвілля дітей та юнацтва парку імені Юрія Федьковича Олена ГЛЕВСЬКА працює тут понад сорок років і береже у пам’яті чимало цікавого із його життя.
– Коли прийшла до парку, мені було 17 років, – пригадує Олена Глевська. – Спочатку це був парк Залізничників, потім – парк імені Тараса Шевченка і лише згодом – парк імені Юрія Федьковича… Це було наче маленьке романтичне місто! Праворуч від сучасного входу до парку був оглядовий майданчик. Тоді дерева навколо парку були низькими, а з майданчика відкривалася неймовірна панорама всього міста. Тут зустрічали сонце випускники усіх шкіл Чернівців.
Нерідко колишні чернівчани, приїжджаючи з-за кордону, приходять до парку і розповідають про свою юність. Якось приїхали люди з Ізраїлю. Ділилися спогадами про майданчик, їм не вірилося, що дерева стали такими високими і більше не видно міста. Коли люди згадують той час, нерідко в них на очі навертаються сльози.. Адже сюди часто ходили на побачення.
"Зовні парк
не змінився,
він просто постарів"
У парку працювало п’ять електричних атракціонів. Біля них стояли фігури оленів, ведмедів… За кожен атракціон відповідало певне підприємство. Так, за "Ракетами" доглядав "Легмаш", за "Вітерцем" стежив "Електронмаш", ще одна карусель належала "Машзаводу". Підприємства відповідали за справність атракціонів. Найцікавіше, що атракціони були безкоштовними.
Взимку в парку влаштовували ковзанку. Одягнені за останньою модою чернівчани приходили на ковзанку. Між алеями на ковзанах мчали і діти, і дорослі. Звісно, і тепер взимку тут є ковзанка. Але атмосфера вже зовсім інша.
– Парк завжди любили за те, що тут – найчистіше у всьому місті повітря, – зауважує Олена Федорівна. – Це заповідна зона Чернівців. Сьогодні тут відбуваються репетиції рокерів, студенти відпочивають після пар, відбуваються заняття з фізкультури та змагання велосипедистів. Подейкують, що ввечері тут небезпечно. Насправді це стереотип. За теплої пори ввечері тут збираються сім’ями. Сама в молоді роки разом із друзями нерідко гуляла лісом навколо парку і нічого не боялася. То була неймовірна романтика! Я щаслива, що у цьому парку проходить моє життя.
– Змін у зовнішньому вигляді парку майже не сталося. Він просто постарів. Але все одно я бачила тут кращі часи, – зізналася пані Олена. – Нам і тоді не давали багато грошей, але яка була чистота! Паркани були чистими, пофарбованими, краще виглядав асфальт. Пригадую, як до першого квітня усі паркани фарбували у яскравий колір.
"Вдень діяв табір, вночі показували кіно"
Директором парку Олена Глевська стала 1976 року. Тоді на території розташовувався літ-ній шкільний табір імені Тараса Шевченка. За літо приймали три зміни. Удень у парку перебувало до 150-ти дітей. Діти приходили о 08.30, снідали – і починалися розваги.
Щоранку тут піднімали прапор і співали. У парку розбивали наметове містечко. Один намет був розрахований на 10 ліжок. Тут діти відпочивали вдень, а ночували вдома. Путівка коштувала 7,50 карб., а дітей годували чотири рази на день. Найбільше всі чекали розпалювання великого вогнища з нагоди відкриття чи закриття зміни. Табір перестав діяти після вибуху на Чорнобильській АЕС...
– Літньої пори у нас діяв спеціальний зал, накритий брезентом, – розповідає Олена Глевська. – Вдень тут виступали діти, а вночі для дорослих показували кіно. Різні фільми переглядали. Їхні сюжети не пам’ятаю, але окремі кадри залишилися у пам’яті назавжди. Вночі тут ніколи не збиралося багато людей. У цьому була родзинка парку.
Про "цісарську скелю" ходили легенди
– Ми не знали, що у парку є пам’ятник австро-угорському імператорові, – продовжує Олена Федорівна. – Ні керівництву парку, ні городянам і на думку не спадало, що це за скеля у вигляді старовинної фортеці. Багато фантазували про ту місцевість, вигадували легенди. Коли ж почули, що то монумент цісарю Францу Йозефу, були дуже здивовані. Науковці розповіли нам, що монумент відкрили 18 серпня 1908 року під урочисту музику, яку виконував оркестр 41-го полку. "Цісарська скеля" з’явилася на честь 60-річчя царювання імператора.
За румунського панування парк перейменували на честь принцеси Єлизавети, а бронзовий медальйон з пам’ятника видалили. Не пощастило монументу й у сучасні роки. 2001-го вандали збили медальйон з портретом імператора…
Валерія ЧОРНЕЙ
