Бути дитиною вчителя школи, у якій навчаєшся… Або класного керівника. Чи навіть директора… Для когось це – щастя, адже мама-вчителька і підготує до уроку, і погану оцінку не поставить, і захистить від педагогів. Але для інших це – суцільний жах, бо ти щодня під контролем батьків. Ні заняття прогуляти, ні розслабитися на уроці.
Як живеться дітям учителів, ми запитували в школярів школи №22.
– Моя мама – вчителька німецької мови, – розповідає восьмикласник Василь РОДІЙЧУК. – З одного боку, це добре, а з іншого – не дуже. Мама ставиться до мене значно суворіше, ніж до інших учнів. Постійно перевіряє, чи я виконав домашнє завдання. На уроці завжди питає мене першого й до моїх відповідей ставиться прискіпливіше, ніж до інших. Крім того, що б я не зробив, мама завжди про це дізнається – їй розповідають вчителі. Я навіть не можу вирвати із щоденника сторінку із зауваженнями від учителів – мама дізнається. На перервах вона мене також контролює, дуже переймається тим, щоб я не був голодний.
Але, з іншого боку, у тому, що моя мама – вчителька, є й плюс. Те, що я не розумію з німецької, мама мені завжди пояснить. І інших вчителів просить, щоби вони мені пояснили незрозуміле. Крім того, мама прислухається до моєї думки, і мої друзі цим користуються. Якщо вони чогось не вивчили, просять мене поговорити з мамою, щоби вона не поставила їм поганої оцінки. Іноді мама погоджується. Тож однокласники мене за це поважають і також мені допомагають.
– А у мене мама – ще й класний керівник, – каже п’ятикласник Дмитро РОДІЙЧУК. – Усі вважають – якщо я вчительський син, то до мене вчителі добре ставляться, мені все дозволено. Але це зовсім не так. Навпаки, на мене всі постійно дивляться, а якщо щось не те зробиш – відразу мамі розкажуть. Іноді навіть до смішного доходило. Якийсь хлопчик під час уроку вибіг на вулицю зі школи, а одна вчителька подумала, що то я, і розповіла мамі. То мене мама з уроку викликала, сварила. Лише потім з’ясувалося, що то був не я.
– Моя мама – вчителька історії, та ще й класний керівник, – розповідає шестикласниця Катя КАРПЮК. – Вона до мене ставиться суворіше, ніж до інших учнів. Не хоче, щоб інші думали, що маю якісь переваги. Я не маю права чогось не вивчити. Через те, що я – донька вчительки, деякі однокласники не дуже мені довіряють. Бояться, що я розповім їхні таємниці мамі. Мені іноді аж образливо буває – адже я вмію тримати язик за зубами.
Галина МАРКІВ
Думка вчителів
Олена КАРПЮК,
вчителька історії:
– Від мене доньці дістається більше, ніж іншим учням, це правда. Бо до вчительських дітей більше претензій, ніж до звичайних дітей – адже їх першими бачать. Такі діти повинні докладати максимум зусиль, щоби не осоромити своїх батьків. Тож доводиться їх постійно контролювати.
Галина РОДІЙЧУК,
вчителька німецької мови:
– Для мене не проблема поставити погану оцінку своїм дітям, якщо вони чогось не вивчили. Бо знаю, що наступного разу вони все-таки вивчать. Справді, бути вчителем у своїх дітей важко, бо в них немає права на помилку. Адже ми виховуємо чужих дітей. І якщо інші учні побачать, що моя дитина невихована, то не сприймуть мене як вихователя.
