Ігор Тарасюк розповідає, що народився і виріс у сім’ї атеїстів – батько був військовим. А коли Ігор був маленьким, до них у гості приїхала бабуся з Житомирщини і взяла онука до церкви.
– Я був вражений тією атмосферою, яка панувала у храмі: мерехтливі свічки, тиха молитва вірян, краса іконостасу, – пригадує 57-річний чернівчанин. – Це настільки запало в душу, що відтоді я почав цікавитися всім, що розвиває дух і тіло.
Школу Ігор Тарасюк закінчив із золотою медаллю, з червоним дипломом – фізичний факультет Чернівецького університету. Успішно захистив кандидатську дисертацію. Але свого душевного захоплення не покинув.
– Якось від своїх однодумців довідався, що у Києві є група учених, яка займається вивченням парапсихологічних явищ, – продовжує Ігор Іванович. – Серед них була і старший науковий співробітник інституту Патона Тамара Мартинова. Ми неодноразово з нею зустрічалися, обмінювалися інформацією. Одного разу двері її квартири мені відчинив китаєць. Звали його Сью Мін Та. Народився він неподалік того місця, де знаходиться відомий на весь світ монастир Шаолінь. Багато цікавого мені розповів Сью Мін Та. Його батько був хірургом, прадіди і дід – відомими майстрами ушу. Мій новий знайомий закінчив Пекінський університет, програміст за фахом.
"Ти хотів переміщатися в просторі, ось і маєш!"
За словами китайця, дід змалечку навчав його премудростей бойового мистецтва, був одним із найавторитетніших майстрів в монастирі Шаолінь. Коли хлопчикові виповнилося шість років, дідусь помер, тому онук почав займатися в різних майстрів. Одного з них він попросив навчити його переміщатися в просторі. Учитель наказав йому просто нерухомо стояти в кімнаті. І так тривало декілька днів. Коли учневі набридло, він пішов до свого наставника і став біля нього: стояв по декілька годин впродовж двох місяців. Якось у нього перед очима з’явився яскравий спалах – і учень опинився на вулиці у тому самому стоячому положенні. Коли запитав учителя, що це було, той відповів: "Ти хотів переміщатися в просторі, ось і маєш!"
Навчаючись в університеті, він якось замислився над тим, що буде, коли він постаріє і помре. Розповів про це черговому вчителю. Той взяв юнака високо в гори і завів у холодну печеру: у холоді тіло довго зберігається. І сказав: "Сідай, зараз з тебе виходитиме твоя душа". "Сім днів моє тіло було непорушним у печері, а я витав у якихось дивних світах, спілкувався з якимись мудрецями, – розповідав Сью Мін Та. – Здавалося, що минув не тиждень, а якихось 15 хвилин, коли я повернувся в тіло. Учитель запитав, що я хочу після цього. Кажу: "Їсти!" – "А що хочеш їсти?" – "Качку по-пекінськи!" Учитель наказав зняти сорочку, поклав під неї свої руки, і я побачив, як під сорочкою щось підіймається – це була моя улюблена страва. Це було диво, адже ми прийшли в гори без будь-яких харчів: учитель переніс страву невідомим мені способом з одного місця в інше.
Закінчивши університет, Сью Мін Та почав працювати в одній фірмі. Потрібно було укласти контракт з іншою фірмою, яка займалася пошуком нафти і газу. Конкурентів було багато. Сью Мін Та сказав керівнику цієї фірми, що скаже, де є нафта і газ. Той здивувався, адже його співрозмовник сидів у кабінеті, а не перебував на родовищі. До того ж, ще й заявив, що на геологічній карті, яку йому представили, таких корисних копалин немає. Керівник фірми повідомив також, що на одній зі свердловин глибоко застряг бур і його не можуть витягнути. За словами Сью Мін Ти, він душею полинув вглиб свердловини і побачив, що бур перекосився. Потім повернувся і сказав, що потрібно зробити. Бур витягли, а Сью отримав контракт.
За словами китайця, коли душа виходить із тіла, тіло живиться тією кількістю кисню, яка надходить через шкіру, а кров качає печінка, бо серце стоїть. А до Союзу Сью приїхав за наказом "згори" – передати свої знання нашим співвітчизникам. Йшлося про джун-юань-цигун, енергетичні вправи – щось середнє між тілом і духом. Освоїти їх можна протягом п’яти років, або п’яти ступенів.
Медитації відбувалися як у монастирі, так і на кладовищі ченців
– Після Києва Сью Мін Та приїхав до Чернівців, де ми створили своєрідні курси з вивчення енергетичних вправ. Охочих було понад тисячу осіб. Але це наука серйозна, нині залишилося всього п’ять-шість. Спочатку заняття були платними, коли шифу, тобто учитель, бачив, що ти здібний тедзи – учень, навчався безкоштовно. За словами Сью, тіло людини має три складові: саме тіло, енергетичну структуру, душу (згусток інформації). Як комп’ютер. Медитації робили нас добрішими, адже відбувалася зміна душі. 1999 року, після чотирирічного навчання, група найкращих учнів з України і Росії пробула місяць у монастирі Шаолінь. Знаходиться він у містечку Денфен, що за тисячу кілометрів від Пекіна. Мешкали ми в готелі за півтора кілометра від Шаолінського монастиря. Підйом о 05.00, швидко до монастиря, біля якого дві години займалися різними вправами. Поверталися, снідали, а потім займалися в залі готелю. Після обіду вправи давали кожному окремо. Медитації відбувалися як у монастирі, так і на кладовищі ченців. І так до опівночі. Спали дві-три години, споживали рис, овочі і фрукти. А під час однієї з вправ я відчув, як у мене зупинилося серце, – це називається стан-пауза, є ще стан трансу, коли сповільнюється дихання. Тоді відчуваєш чіткі запахи і звуки, ніби летиш у тунелі. Не захотів спробувати, як душа виходить з тіла. А виходить вона з тім’я голови, кісточки розходяться й утворюється ніби прогалина – сам відчував. Було й двотижневе голодування, теж за певною методикою. Щодо Сью, то у Шаолінському монастирі він великий авторитет.
Як інструктор маю право здійснювати навчання двох ступенів. Сто вправ діляться на чотири ступені протягом чотирьох років занять. Вправи поділяються на три групи: набір енергії, перетворення енергії на внутрішню енергію, використання внутрішньої енергії для розвитку душі. До нас приїжджає і Сью, який має свій інститут у Пекіні. У Чернівцях він вилікував жінку, яка страждала безпліддям. У Чернівцях ми займаємося у загальноосвітній школі №35 двічі на тиждень.
До речі, китайці не визнають духів – дива можна творити тільки за допомогою власних думки і духу. Це не нове в парапсихології, згадати хоча б про наших характерників та мольфарів. Відродити історію їхнього мистецтва – в наших силах. Учитися ж потрібно й чужого, не забуваючи своє.
Василь ГРИНЮК