«Головне – писати. Цим і живу»

Кореспондент "МБ" завітала до оселі відомого письменника, директора Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської Володимира Оксентійовича. У вітальні помітний великий портрет поета в оранжевих тонах.
– А ну дивіться, який я життєрадісний, – каже Володимира Оксентійович. – Щасливий… Приємно, що таким мене бачать друзі. Це мені на ювілей подарував товариш, художник Сашко Луценко-Бабан. Багато мене вітали. Весь день просидів із двома телефонами у руках.
– 60 років... А мені здається, я лише починаю жити. Продовжую мріяти. Про що? Аби було натхнення і сили писати… Цим і живу, – зізнається він.
Дуже дорогими для письменника були привітання батька… З перших хвилин розмови зрозуміло, що для пана Володимира батько у його житті є дуже важливим.
"Тато підтримував мене у всьому"
– Тато живе у Киселиці на Путильщині. Тут я виріс. Це моя домівка. Мій батько – священик. Я виріс у духовній сім’ї. Гадаю, це дуже вплинуло на моє життя. Звісно, батько хотів, щоби я став священиком. У дитинстві я йому часто допомагав у храмі. Але в один момент зрозумів, що це не моя дорога. Пригадую, у шостому класі ми з друзями через вікно лізли у клас. Мене вхопив за ногу вчитель і сказав: "Ну ось, я попика схопив за ногу". Це слово "попик" було сказано негарно. Мені було неприємно…
Згодом я зрозумів, що не стану священиком, а буду писати. Батько поставився до мого рішення з розумінням. Взагалі, розуміння батька дуже коштовне у моєму житті. Він підтримував у мені поета.
Гадаю, що все вирішує Бог. Коли тато закінчив Почаївську духовну семінарію, його забрали на війну. Бабусі на тата прийшла похоронка. Помилилися… Татові вже 94 роки. З біографії батька зробив багато висновків.
Батько мені часто каже: "Ти несеш своє, а я – своє". Він завжди розумів, що я хочу писати поезію. Я зробив свій вибір. І тут також навчився у тата. Наш родич був особистим секретарем патріарха Пимена. Він кликав батька служити до московського храму. Тато спакував валізи, а мама стала на порозі, обійняла його і каже: "Куди ж я тебе відправлю?" А ми з сестрою тримаємо його за руки. Тато розпакував валізи і залишився вдома. І сьогодні, у 94 роки, батько служить у храмі на Путильщині…
Я також зробив свій вибір. Почав писати. У дев’ятому класі виграв конкурс молодих поетів. Після школи вступив до Чернівецького державного університету на філологічний факультет. А потім – наступна літературна перемога. У газеті "Молодий буковинець" переміг у конкурсі "Наші земляки". У подарунок – подорож Радянським Союзом. На жаль, поїздка відкладалася, і я не поїхав… Хоча вже тоді мріяв подорожувати. Не дивно, що я вже об’їздив півсвіту. Окрім того, одна моя донечка живе в Нюрнберзі (Німеччина), інша – в Нідерландах. Але де би я не був і не була моя родина, хочеться до Чернівців. Моя донька навіть привезла із Чернівців калину і посадила там, у Нідерландах.
– Буваючи часто за кордоном, я розумію, що таке справжня ностальгія, – зізнався Володимир Оксентійович. – Я часто думаю про Чернівці. Знаєте, була така ситуація у Нюрнберзі. Із товаришем ми йдемо вулицею і розмовляємо українською. Раптом у натовпі чуємо вигук: "Яка ж гарна українська мова!" Ми оглянулися і побачили жінку. Розговорилися, виявилося, що це наша землячка… Ось так у Нюрнберзі роблять компліменти українській мові! До речі, усі свої враження я вмістив у книгу "Відкриваю Нідерланди по-українськи".
Пісні "Відлуння твоїх кроків" – сорок років
Не встигла вийти книга про Нідерланди, як Володимир Оксентійович ще одну написав. Це книга "Між мовчанням і словом", в якій можна знайти і поезію, і прозу. Є у книзі і спогад про першого директора Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської Олену Коваленко.
– Людина все життя присвятила музею. Навіть заміж не вийшла, а про неї вже забули… Це сумно, – каже Володимир Вознюк.
Поряд із новою творчістю у серцях читачів живуть і старі улюблені композиції поета. Так, легендарній пісні "Відлуння твоїх кроків" вже сорок років. Вона була написана у жовтні 1969 року.
– Володимир Івасюк товаришував із моїм однокурсником Миколою Коломійцем, – зауважує Володимир Оксентійович. – Ми тоді жили у гуртожитку на вулиці Сіді Таль, у 31 кімнаті. Володя прийшов до Миколи із новою мелодією і попросив написати слова. На щастя, зі мною був магнітофон "Весна". Я записав мелодію, розшифрував ноти. Наступного дня показав Володі свій текст. Йому сподобалося і він написав лист Левкові Дутківському. У листі йшлося про те, що для нової композиції потрібен чоловічий голос, тенор. Але склалося так, що пісню виконала Лідія Видиш. Потім – Софія Ротару, Таїсія Повалій, тріо "Либідь", "Піккардійська терція".
Вдалою пісня була для Таїсії Повалій. Виконуючи композицію, вона перемогла на конкурсі Володимира Івасюка. Тоді ж у мене відбулося із нею цікаве знайомство. Після конкурсу в "Черемоші" організували фуршет. Я опинився за одним столиком із Марією Миколайчук. Вона запитала: "Володю, а ти знаєш Таїсію?" Я кажу, що ні, і Марійка підвела мене до неї.
– Таїсіє, знайомтеся, це Володимир Вознюк. Автор слів пісні "Відлуння твоїх кроків".
– Ой, а я думала, що ви вже померли, – відповідає мені Таїсія.
– Та живу ще, – відповів я і пішов.
Дорога моєму серцю пісня про Володимира Івасюка "Помирає скрипаль". Її співають Алла Кобилянська та Іво Бобул. Так, багато у житті писалося, але є у мене мрія… Микола Жулинський порадив мені написати монографію про Ольгу Кобилянську. Треба починати працювати. 
Валерія Чорней

з досьє "МБ":

Володимир Вознюк народився першого січня 1950 року в селі Киселицях Путильського району.
Закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету (1972).
Працює у Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської (з 1987 – директор).
Автор поетичних книг: "Твої кроки" (1982), "Із голосу скрипки" (1989), "Дощі дорогу переходять" (1996), "По білому білим" (1999), "Протяте каміння" (2000), "Стрітення" (2002), "Профіль маски, або 55 одкровень" (2005), "Під небесами Чернівців" (2008), літературознавчої – "Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми. Знахідки" (1983), культурологічних – "До джерел культури Буковини" (2002), "Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської" (2004, укр. та англ. мовами), "Буковинські адреси Ольги Кобилянської" (2006).
Член Національної спілки письменників України. Заслужений працівник культури України (1998). Лауреат літературно-мистецьких премій ім. С. Воробкевича (1997), О. Кобилянської, братів Богдана та Левка Лепких (2009), літературної – ім. Д. Загула (2000).

Цікаво почитати
 "Буковинські адреси Ольги Кобилянської" (вид. "Книги ХХI", 2006 р.)
Ользі Кобилянській у своєму житті довелося мешкати в різних оселях і в Чернівцях, і поза межами міста. Про те, за яких обставин осмислювалися і народжувалися її твори, з ким зустрічалася і спілкувалася в домашніх умовах видатна буковинка та багато іншого – цікавого і пізнавального – довідаєтесь із цієї змістовної, різнопланової книги.

"Під небесами
Чернівців" (вид. "Книги ХХI", 2008 р.)
Книга присвячена 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці. Історичні факти і події, легенди, зваби, перипетії міського життя – минулого і сучасного, осмислення міста із-за меж України стали основою для її творення.

 "Відкриваю Нідерланди по-українськи" (вид. "Книги ХХI", 2009 р.)
Спостережене, осмислене, пережите під час неодноразових перебувань у Нідерландах дало матеріали для творення цієї книги. Автор веде мову про історію, устрій, культуру, традиції, побут, про інші особливості унікальної країни, де мешкає його рідня. В книзі постійно проводяться паралелі між Україною та Голландією, між їхнім і нашим життям, сприйняттям світу.