Не сваріться при дітях

Чвари між подружжям – це справа двох. Та коли свідком сімейних сварок стає дитина, є великий ризик психологічно травмувати малюка, викликати в нього почуття провини, непотрібності.
– Батьки під час суперечок змушують дитину робити вибір. Дитині ж вибирати між батьками страшно і складно, – розповідає практикуючий психолог, гештальт-терапевт Альона ГОЛОВІНА. – Дуже важливо пам’ятати, що під час сварки дитина завжди стає на бік одного з батьків. Зазвичай вона обирає маму. Батько ж постає для дитини агресором, людиною, яку бояться й від якої намагаються захистити і себе, і маму.
"Щоб у сім’ї
не було сварок, діти починають хворіти"
– Не дивно, коли у сім’ях, де не вщухають чвари, діти починають хворіти, – продовжує пані Альона. – У такий спосіб вони намагаються привернути до себе увагу. Тіло ж живе у поєднанні з душею. Діти починають хронічно хворіти, щоби зберегти мир у сім’ї. І їм це вдається. На період хвороби дитини всі забувають про сварки. Батьки присвячують себе лише своєму чаду.
– Якщо в сім’ї назріває сварка, не потрібно з’ясовувати стосунки у присутності дитини, – наголошує Альона Головіна. – Немає ідеальних батьків. Не завжди добре й стримувати свої негативні емоції. Дитина повинна розуміти, що є такий спосіб спілкування, як суперечка. Та коли чвари переходять якусь межу... Ми за все платимо. Тому краще не доводити ситуацію до крайнощів. Коли відчуваєте, що роздратування наростає, одразу про це спробуйте поговорити.
Бувають ситуації, коли під час сварок батьки використовують дітей. Коли хтось на когось починає кидатися з кулаками, інший хапає дитину і, як щит, кладе перед собою. Це маніпуляція дітьми. Тоді дитина переживає не лише стрес і злість, у неї розвивається відчуття провини, яке залишається на все життя.
Під час сварок батьки кидаються словами: "Та навіщо було дітей заводити", "Так це ти хотів", "Якби тебе не було, то, може, ми би з твоїм татом і не були разом". Дитина це емоційно сприймає на свою адресу. Такі діти все життя нестимуть тягар того, що вони не потрібні.
– Найстрашніше, коли дитина стає ще й свідком насильства у сім’ї, – наголошує психолог. – Це вічна рана, яку потрібно заліковувати багато років. Такі діти можуть розвивати у собі сили та вміння захищатися. Дитина бажатиме не лише морально, але й фізично захистити матір від кривдника. Якщо це донька, вона буде розвивати у собі чоловічі якості, ходити на боротьбу.
Ці діти можуть мати нервові зриви. Може проявитися зам­кненість, бажання ховатися у свій внутрішній світ. Відчуття власного безсилля, що в світі нічого не можна змінити. Вони стають дуже чутливими до підвищення голосу.
Часто у них з’являються уявні друзі, з якими вони спілкуються. В такий спосіб дитина намагається собі допомогти.
"Агресію можна зажувати"
– Часто агресія зростає тоді, коли порушуються інтимні стосунки. Треба знайти причину сварок. Конфлікт повинен мати певне підгрунтя, – зазначає Альона Головіна. – Помічайте, коли і на що ви починаєте злитися. Якщо вас роздратували на роботі і не було можливості "випустити пару", не варто "виливати" злість на сім’ю. Розслабтеся дорогою додому. Коли ви дуже злі, варто спочатку сказати собі: "Я злюся". Коли ми це вимовляємо, сила агресії зменшується. Це вже буде власне не агресія, а звичайна злість. Можна відволіктися активною роботою – прибиранням чи спортом.
– Коли ми лютуємо, у нас починають боліти зуби. Тоді треба з’їсти щось тверде, – зауважує психолог. – Зі злості хочеться вкусити – то й вкусіть, але не рідних, а яблуко чи морквину. Таким чином ми трансформуємо енергію. Щоби не "з’їсти" себе і рідних, краще з’їжте тверді бублики. 
Антоніна БАБЧУК