Чернівчанка Лариса КУРЧАК – інвалід дитинства, пересувається за допомогою милиць. Та незважаючи на це, жінка займається спортом, виступає на концертах, допомагає інвалідам-спинальникам. Має багато захоплень: читає, вишиває, в’яже.
Зустрітися з Ларисою Курчак через її постійну зайнятість нелегко. До редакції "МБ" вона під’їхала на своєму старенькому "Запорожці". "Це мої "ноги", – кивнула на заднє сидіння, де лежали милиці. – Тому без машини я не змогла би стільки встигнути". Сказала, що часу обмаль, тому можемо поговорити в авто. Вже зранку жінка займалася подарунками для інвалідів до Дня святого Миколая. Це входить до її обов’язків як заступника голови товариства інвалідів-спинальників "Мрія", яким працює жінка вже 12 років.
Розповіла, що збирається до Києва на фестиваль, тому треба зробити зачіску та манікюр. "Виступатиму в буковинському костюмі і з тайстрою на плечі, – каже Лариса. – Цього року разом зі своїм партнером виборола перше місце на обласному фестивалі "На крилах надії". Я виконувала пісню "Закоханий вальс", а Павло Соколов танцював його на інвалідному візку. Слова до цієї пісні написала голова товариства "Мрія" Любов Чернецька, а музику – учителька школи №30 Світлана Дробошевська".
Про свою хворобу Лариса не любить розповідати. До чотирьох років вона була здоровою жвавою дівчинкою, а потім захворіла. Хвороба дала ускладнення на ручки та ніжки. Так дівчинка стала інвалідом.
"Я дуже багато пережила у своєму житті, починаючи з дитинства, – зізнається Лариса, витираючи сльози. – Завжди відчувала, що я людина з фізичними вадами. І якщо навіть хотіла про це забути, то нагадували співчутливі, а інколи й недобрі погляди оточуючих. Якось на весіллі знайомої пішла танцювати. І почула за спиною: "Дивися, як скаче на милицях". Мені стало так образливо, що аж заплакала".
Лариса закінчила училище і технікум, отримала дві спеціальності – швачки і товарознавця. Багато років працювала на "Трембіті". Спортом почала займатися ще в школі. Майстерно кидала баскетбольний м’яч у кошик, захопилася "дартсом" і "городками", почала випробовувати силу рук, тренованих на милицях. "Брала участь у різних спортивних змаганнях серед інвалідів – міських, обласних, республіканських. За перемоги отримала 18 медалей і три кубки. На грудях всі медалі точно не поміщаються, – сміється Лариса. – Я люблю перемагати. І не тому, що колекціоную нагороди. Просто так доводжу, що інваліди теж можуть чогось досягти".
Три роки тому Лариса впала і зламала ногу. Довелося майже півтора місяця лежати на витяжці у лікарні швидкої допомоги. А в цей час у Кіцмані мала відбутися обласна спартакіада для інвалідів. "Я дуже хотіла поїхати туди, – пригадує Лариса. – Слізно благала свого лікаря Дмитра Яким’юка відпустити мене і накласти гіпс на ногу, щоби могла виступати. І все-таки добилася, що мене повезли на "швидкій" на спартакіаду. Я перемогла і отримала медаль, яку показала лікареві. Він носив її по всьому відділенню. "Дивіться, яка сильна людина, – казав хворим. – Ви тут бідкаєтеся, а вона поїхала в гіпсі та виграла".
А ще Лариса дуже любить співати. Це її захоплення ще з раннього дитинства. Жінка завжди співала: у дитячому садку, школі, інтернаті, на "Трембіті". "Коли співаю, мені стає легше, – зізнається Лариса. – Забуваю про свої болячки, почуваюся щасливою. Маю навіть свій репертуар. Слова для пісень, які виконую, часто пише інвалід на візку Людмила Ільїна".
– Мені ніколи не буває нудно, – запевнила Лариса. – Вдома я читаю, вишиваю, в’яжу, дивлюся цікаві телепередачі та фільми. Всього я досягла завдяки своїй силі волі. Якщо сидіти і тільки нарікати на долю, нічого не вдасться. Тому я постійно ставлю перед собою мету і обов’язково досягаю її.
Надія БУДНА
