«Весільні рушники тчу з гарним настроєм і молитвою»

Жителька села Кам’янка Глибоцького району Євдокія ВІЗНЮК єдина на Буковині тче рушники "білим по білому" та бісером. А ще майстер народного мистецтва малює рідкісні каруковані писанки на кістковому клеї, що теж більше ніхто не робить в області.

Під час зустрічі з пані Євдокією у художньому музеї, де відкрилася персональна виставка майстрині, звернула увагу на її унікальний костюм у народному стилі. "Я виткала його на власному верстаті, орнамент придумала теж сама, – похвалилася жінка. – Маю три верстати – бабусин, мамин і свій. Мені вдалося відродити монохронне ткацтво, так зване "білим по білому". Тобто полотно тчуть лише білою ниткою. Цим більше ніхто, крім мене, на Буковині не займається. Так колись ткали мої бабуся та мама, а від них і я перейняла цю справу.
Колись такий тканий білий рушник мала кожна дівчина у селі. Ним покривали її голову, коли вона виходила заміж. Це означало, що дівчина вже стала жінкою. А білий колір символізував чистоту її подальшого життя, тому при виготовленні рушника не використовували кольорові нитки. Для весілля треба було мати декілька різних рушників: для ікон, якими благословляли молодих, для перев’язування рук наречених та щоби стелити їм під ноги, для дружбів і короваю.

Раніше майже всі жінки в селі вміли ткати, а зараз – це велика рідкість. На щастя, почали повертатися давні звичаї. Останнім часом у мене дуже часто замовляють весільні рушники, які я тчу вручну на верстаті. Цього року навіть не змогла виконати всі замовлення, бо не вистачило ниток. До роботи беруся з гарним настроєм і молитвою, бо від цього залежить, яким вийде рушник. Коштують ткані рушники від 20 до 200 гривень, залежно від розміру та роботи. Цього літа виткала весільні рушники для своєї доньки, яка виходила заміж. І для молодшої зробила, хоча половину вже продала".
Пані Євдокія показує поховальні рушники, які теж виткала сама. "З рушниками колись і вінчали, і проводжали в останню путь, – каже жінка. –Для похорону також готували декілька рушників: для покривання труни, для процесії, священика, вінків та на хрест".

Відвідувачі виставки захоплювалися дивовижними виробами з бісеру, яскравими вишивками набивною голкою, великодніми карукованими писанками. "Я сама навчилася ткати бісером. Ніхто мене цього не вчив, бо не було кому, – зізналася пані Євдокія. – Це дуже давня техніка, якою на Буковині ніхто вже не займається. Закладаю по черзі у верстат нитки і насилений бісер. Також малюю каруковані писанки, які дійшли до нас ще з трипільської культури і які більше ніхто не робить. Доводжу до кипіння кістковий клей, який знайшла у столярній майстерні батька. Занурюю у нього яйце, а потім наношу зверху харчові фарби, розбавлені оцтом. І яйце саме малює себе. Тому кожна писанка виходить неповторна. Як їх робити, показала мені бабуся, а її навчила ще її бабуся. Ось так від покоління до покоління у нашій родині передавали цю надзвичайну давню техніку. Ткати і вишивати я навчила п’ятьох своїх дітей. А сини тчуть набагато краще, ніж доньки". 
Надія БУДНА