«Коли сумно, йду до дзеркала, бачу цю пику – і стає весело!»

Густа чорна борода і веселі очі – відомого актора-коміка та шоумена Валерія Чигляєва важко не помітити серед натовпу. Під час розмови з кореспондентом "МБ" артист розповів, як у дитинстві грав роль Іхтіандра та тричі вступав до театрального інституту.
Грав ролі і Моцарта, і Отелло
– Валерію Івановичу, як ви прийшли до акторської професії?
– Коли я був дуже маленьким, мріяв стати мандрівником або моряком. І ретельно до цього готувався – під ковдрою з ліхтариком читав багато книжок про хоробрих дослідників. Але потім збагнув, що усі ці професії неможливо прожити – для цього потрібно багато життів. Зате їх можна зіграти. Тому й вирішив стати актором. Тим більше, що у нашому дворику ми грали ролі з усіх фільмів. Мені дісталася роль Іхтіандра. Але, оскільки не було моря, я повзав по піску (сміється – ред.)!
– А потім?
– А потім я тричі вступав до театрального інституту. І все-таки вступив! Грав у кількох чудових театрах, виконував ролі і Моцарта, і Отелло. Ми об’їздили багато країн, і тепер я – лауреат 21-го міжнародного театрального фестивалю. Тож, вважаю, звання "Заслужений артист" отримав все-таки недаремно. Це зараз так: провела ніч на дачі якогось впливового дядька – і вже заслужена артистка. А тоді це звання було складно здобути.
"Люди запитують: "Де наш гусак?"
– Як з’явилася передача "Золотий гусак"?
– Усі учасники "Золотого гусака" – успішні, сильні і талановиті люди, у кожного є улюблена професія. Ілля Ноябрьов – шоумен, сценарист, Давид Черкаський – мультиплікатор, Володимир Бистряков пише музику, а я займаюся театром, мультфільмами, телебаченням. Час від часу ми збиралися і веселили одне одного жартами. А потім вигадали таку хитрість: збиратися, як раніше, але записувати сказане.
"Золотий гусак" – передача від душі. І ця добра, жива енергетика аж переливається через екран. Тож кожен глядач відчуває себе у своїй компанії. Люди нас люблять, впізнають. А якийсь дядько мені заявив: "О, ти у мене у телевізорі живеш!"
– А де ж "Золотий гусак" зараз?
– Усе це – дурощі політиків. Нам почали вказувати, що говорити, а що – ні. Але передача обов’язково з’явиться знову! Бо люди нудьгують. Підходять до нас на вулицях і запитують: "Де наш гусак?" Бо ми несемо народну творчість, гумор та народну мудрість. Як казав колись президент Франції Шарль де Голль, та нація є здоровою, яка вміє сміятися над собою. А барон Мюнхгаузен закликав: "Посміхайтеся, панове, посміхайтеся! Я знаю, в чому ваша біда: ви надто серйозні. Найбільші дурниці робляться саме з серйозним виразом обличчя". Це саме можна сказати і про наших політиків. Тож посміхайтеся, панове!
– А якщо не хочеться посміхатися?
– Прокиньтеся вранці, розплющіть очі, вдихніть свіже повітря Чернівців. Ви живі, у вас є руки-ноги – що ще потрібно?! Якщо здається, що довкола одні негідники, – значить, ви просто живете не на тій вулиці. Зберіть речі і переїдьте на іншу вулицю, де хороші люди. Якщо чекаєш біля вікна, коли ж нарешті сусіда переїде трамвай, втрачаєш насамперед свій час. Краще чимось займіться. У житті так багато цікавого!
Коли у мене поганий настрій, я підходжу до дзеркала, бачу цю дурну пику – і відразу починаю з неї сміятися! Знаєте, як оптиміст прийшов на кладовище і вигукнув: "О! Одні плюси!" Щоби знали: оптиміст – це не той, хто першим вигукує "Ура!", а той, хто останнім кричить "Кінець!".
Галина МАРКІВ