30 вересня Україна вперше відзначила День усиновлення. Про людей, які усиновили у Чернівцях сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, розповідає головний спеціаліст із питань усиновлення міської служби у справах дітей Ганна ВОРОБЕЦЬ.
"А можна називати вас мамою і татом?"
– Ганно Павлівно, хто найчастіше усиновлює дітей?
– Зазвичай це пари, у яких немає власних дітей. Хоча останнім часом стало більше сімей, які усиновлюють дітей, навіть маючи власних. За словами подружжя, вони мріяли про це майже з дитинства. Тепер, коли досягли певного достатку, хочуть здійснити своє бажання. Деякі пари усиновлюють двох дітей. Усиновлювачами стають і жінки, які не перебувають у шлюбі. Вік усиновлювачів – від 30 до 50 років. Зараз у нас на усиновлення є 110 дітей, більшість із яких – старшого віку або з вадами здоров’я. Їх не дуже хочуть усиновлювати.
– А яких дітей хочуть усиновлювати?
– Найчастіше – маленьких, до року, особливо дівчаток. Основні вимоги: щоби була гарною і розумною, а її кровні батьки – здоровими. Хворих дітей зазвичай усиновлюють іноземці, найчастіше – зі США та Італії. Вони також беруть школярів старших класів з інтернатів. Зараз у нас у черзі на усиновлення стоїть 13 пар. Але всі вони хочуть маленьких діток. Хоча останніми роками беруть трохи старших – від двох до п’яти років. Може, тому що менше немовлят почали залишати в пологових будинках.
– Як майбутні батьки знайомляться з дитиною?
– Спочатку ми надаємо їм всю інформацію про дитину, нічого не приховуючи. Вони можуть побачити її фото. Наші працівники обов’язково присутні під час першої зустрічі дитини з усиновлювачами. Одні діти одразу визнають нових батьків, іншим треба звикнути. Наприклад, цього літа одна пара знайомилася з шестирічною дівчинкою. Так трапилося, що ця зустріч відбувалася саме у її день народження. Подружжя купило гарний подарунок. Спочатку дівчинка не сприйняла цих людей – сиділа мовчки в куточку. Але коли вони вже зібралися йти, раптом запитала: "А можна називати вас мамою і татом?" І хоча пара збиралася усиновити маленьку дитину, після цих слів уже не могла відмовитися від цієї дівчинки. Зараз вона вже перебуває у цій сім’ї.
Усиновлених дітей
не повертають
– Чи здійснюєте нагляд за дітьми, яких усиновили?
– Наглядаємо постійно впродовж перших трьох років після усиновлення, а пізніше – через кожні три роки до досягнення ними 18 років. До деяких родин наші працівники навідуються самі, дивляться, в якій кімнаті живе дитина, як вона одягнена, якими іграшками грається. Деякі усиновлювачі приходять до нас, показують альбоми з фотографіями, відеозйомки, де видно, що усиновлені діти почуваються добре. Зараз вони ще й отримують гроші як при народженні дитини, тому разом із соціальними працівниками ми повинні проконтролювати, чи витрачають їх за призначенням.
– Чи були випадки, коли усиновлювачі повертали дітей?
– За час моєї роботи в службі такого в Чернівцях не було. Всі діти, яких усиновили, залишилися в сім’ях. Хоча без проблем не обходилося. Пари, які всиновлювали немовлят, мали проблем менше. Бо ці діти змалку виховувалися в сім’ї, не знали інших батьків. Натомість старші діти – від трьох і більше років пристосовувалися важче. Скажімо, торік одна сім’я усиновила чотирирічну дівчинку. Мама зізналася, що спочатку було дуже важко – дитина часто плакала, не могла звикнути до нових умов. Жінка навіть радилася з психологом, що їй робити. Зрештою, вона все-таки знайшла спільну мову з дівчинкою. І зараз це, можна сказати, ідеальна дитина. З усиновленими дітьми виникають ті самі проблеми, що й з рідними. Хоча зазвичай вони вчаться добре. Щоправда, ми заздалегідь попереджаємо усиновлювачів, що в дитини можуть бути проблеми з навчанням у школі, тому вони повинні сприйняти це як належне.
У нас був такий випадок, коли сім’я взяла двох дітей віком вісім і дев’ять років з інтернату. Звичайно, що вони трохи відставали від інших школярів. Але батьки найняли для них репетиторів. І тепер ці діти вчаться дуже добре. Дуже багато усиновлених дітей займаються спортом, співають, танцюють. Тобто, потрапивши в сім’ю, вони ніби оживають, відкривають усі свої здібності. Всі діти, які знаходяться у спеціалізованих дитячих закладах, незалежно від віку, прагнуть мати свою сім’ю. Тому хочеться, щоб усиновлювали не лише маленьких дітей, а й старших і хворих. Скажімо, після публікацій у "МБ" до нас часто зверталися люди, які хотіли усиновити дитину, про яку ви розповідали, але лякалися або її віку, або хвороби.
– Чи часто шкодують люди, що усиновили дітей?
– Майже ніколи. Зате часто пишуть нам, дякують за дітей. Читати деякі листи неможливо без сліз. Майже всі усиновлювачі кажуть, що задоволені дітьми, а ті, в свою чергу, теж дуже щасливі.
Надія БУДНА
З листів до служби з питань усиновлення
"Ми дуже задоволені нашим синочком. Наше життя змінилося, стало набагато цікавішим. Для нас дитина – це найдорожче, що є в нашій сім’ї. Це наше сонечко, наша радість і любов".
"Ми з мамою дуже вдячні за доцю. Це для нас – найголовніше. Ніколи я не думала, що буду нарешті найщасливішою жінкою. А для бабусі внучка – це її життя".
"Дуже задоволена тим, що прийняла рішення усиновити дитину. Для мене дуже велике щастя, що є такий прекрасний синочок. Я його просто обожнюю і зроблю все, що від мене залежить, щоби він виріс здоровим і щасливим. Бути мамою – найпрекрасніше почуття".
"З приходом дівчинки в нашу сім’ю змінилося все. Ми з чоловіком живемо тільки нею. Дитина прекрасна. Вона дуже щира душею, доброзичлива, чуйна. Дякуємо всім, хто допоміг нам усиновити нашу донечку".
