Рецепт довголіття – багато працювати і доглядати за собою

Чимало чернівчан, чиї імена колись були добре відомі в краї, нині доживають вік на самоті. Напередодні Міжнародного дня людей похилого віку, який відзначають першого жовтня, кореспондент "МБ" разом із завідувачем відділу соціальної допомоги вдома комунального центру "Турбота" Наталією Кучмєєвою навідалася до деяких підопічних центру.
Хліб пекли з горохового борошна
90-річного полковника у відставці, учасника та інваліда першої групи Великої Вітчизняної війни Павла КОРЧОВОГО вже майже 13 років обслуговує центр "Турбота". Нещодавно чоловік переніс інсульт, тому почувається не дуже добре.
Павло Корчовий звільняв Прагу, був учасником штурму Берліна. А до рідного Овруча, що на Житомирщині, чоловік повертався пішки – через Чехословаччину, Німеччину, Польщу. Де тільки не довелося побувати Павлові Григоровичу в роки війни! Він бачив Ленінградську дорогу життя через Ладозьке озеро та порожню Червону площу в Москві. Був командиром штрафної роти, ледь не згорів у вогні та не замерз у сибірських снігах.
А після закінчення війни Павло Корчовий почав пекти хліб. Випускник Одеського інституту борошномельної промисловості приїхав у Чернівці 1950 року. Він був головою державної комісії з прийому в експлуатацію міського хлібозаводу №1. А згодом 14 років очолював його і забезпечував хлібом не лише Чернівці, а й усю Буковину.
– Ми тоді випікали щодня по 150 тонн хліба, не враховуючи булочних виробів, – пригадує Павло Григорович. – Хоча цієї кількості не завжди вистачало. Траплялося, телефонують із якогось села і кажуть, що жінки не йдуть полоти буряки, доки не привезуть їм хліб.
За Хрущова хліб для населення випікали із кукурудзяного, ячмінного і горохового борошна та вдвічі більше додавали солі. Він мав дуже непривабливий вигляд. А з пшеничного борошна за звичайною рецептурою пекли хліб лише для льотчиків. Мені навіть наказали знести голуб’ятню на території заводу, щоби не витрачати на птахів хліб. Довелося роздати голубів нашим працівникам.
Працював Павло Григорович також головним інженером на кондитерській фабриці, що на вулиці Ковальчука. Чоловік має 60 років загального трудового стажу, нагороджений багатьма орденами і медалями.
"Без зачіски не виходжу із дому"
Центр "Турбота" вже 16 років опікується Ганною ТЕРЕНТЬЄВОЮ. У 91-літньої жінки нікого з рідних немає. Тому соціальна працівниця Марія Басняк стала для неї найдорожчою людиною та найпершою помічницею. Хоча, незважаючи на свій вік, Ганна Павлівна виглядає дуже гарно: модна зачіска, підведені брови, доглянуті нігті.
– Сусіди можуть підтвердити, що без зачіски я ніколи не виходжу з дому, – посміхається жінка. – Вже багато років стрижуся в "Турботі". Я завжди любила гарно одягатися, постійно стежила за собою. У молодості брала участь у самодіяльності – співала, танцювала, вела концерти, займалася громадською роботою. Тепер теж у ліжку довго не залежуюся, прокидаюся рано, приводжу себе в порядок, а спати лягаю о 22.00. Читаю газети, дивлюся деякі передачі та серіали. Намагаюся вдома щось робити сама, навіть по хліб можу сходити до найближчого магазину. Я народилася у багатодітній сім’ї, тому до роботи звикла змалку.
Ганна Павлівна показує свій святковий сарафан, до якого прикріплено два ордени та 11 медалей. "Це мої нагороди за участь у Великій Вітчизняній війні, – каже жінка. – Воювали і шестеро моїх братів, троє з яких загинуло. До Чернівців приїхали 1944 року разом із чоловіком – інвалідом війни. 25 років я працювала у військовому госпіталі. А після виходу на пенсію ще 15 років приймала заяви у телевізійному ательє. Дітей у нас не було, тому на старості я залишилася сама".
Після звільнення
з гетто одразу пішов на фронт
Задоволене своєю соціальною працівницею Клавдією Гуменюк і подружжя Гітманів – 78-річна Людмила Іллівна та 85-річний Рувін Вольфович. Людмила Іллівна працювала інженером на панчішному об’єднанні, а Рувін Вольфович – на "Трембіті".
– Особливо запам’ятався нам вечір, присвячений до Дня Перемоги, на який нас запросили, – розповів Рувін Вольфович. – Це свято для мене особливе, бо я учасник та інвалід другої групи Великої Вітчизняної війни. На фронт пішов у 19 років. Але до того часу майже чотири роки перебував у гетто, яке було у нашому селі на Вінниччині. Наша сім’я, на жаль, не встигла евакуюватися до приходу фашистів. Туди звозили євреїв з усього колишнього Радянського Союзу. Про той період свого життя я не люблю згадувати, бо дуже боляче.
Коли нас звільнили 1944 року, одразу ж записався добровольцем у діючу армію. За десять днів до перемоги мене поранило осколком міни. Тому дев’яте травня 1945 року я зустрів у Краківському госпіталі. Але й досі пам’ятаю, якими щасливими ми почувалися, як раділи.
Надія БУДНА

НА ЗАМІТКУ
Немічним обробляють городи і готують їсти
Комунальний центр "Турбота" має 146 працівників, які опікуються самотніми непрацездатними чернівчанами. Центр обслуговує 957 осіб. Зокрема 400 із них виповнилося 80 і більше років. А 61 підопічний центру взагалі не може рухатися, тому їх доводиться купати, вивозити на прогулянки, допомагати пересуватися. Працівники відділу соціальної допомоги вдома прибирають помешкання своїх підопічних, обробляють їхні городи, доставляють їм медикаменти та продовольчі товари, готують їсти.
Підопічним "Турботи" за перше півріччя цього року було надано допомогу на понад 168 тисяч гривень. Самотні люди отримували гарячі обіди та продукти харчування, могли безкоштовно випрати білизну чи сходити до лазні. У центрі працює соціальний магазин і прокатний пункт. Тут надають безкоштовні транспортні послуги людям з обмеженими фізичними можливостями.