Минулої неділі у парку ім. Т. Шевченка відбувся гала-концерт другого обласного благодійного фестивалю народної творчості "На крилах надій" для людей з обмеженими фізичними можливостями. Учасники співали, декламували вірші та гуморески, грали на музичних інструментах, танцювали на візках і демонстрували модний одяг.
– Фестиваль започатковано торік облрадою і обладміністрацією, – розповів начальник обласного управління культури і туризму Петро БРИЖАК. – З обласного бюджету на організацію дійства виділено майже 50 тисяч гривень. До нього також долучилося чимало меценатів і спонсорів. Найкращі виконавці поїдуть на Всеукраїнський фестиваль "Барви життя", який відбудеться в Києві.
"Ми живемо у селі, тому синові дуже важко"
Петро Тхорук із Корчівців, що на Глибоччині, виконав власну пісню "Я люблю", присвятивши її дівчині, яка теж пересувається на візку. Хлопець зізнався їй у своїх бажаннях: "Я тебе, як спасіння, шукаю, наче долю, тебе я молю, ніби волі, тебе я чекаю під калиною в нашім саду…". "Петро пише вірші і музику до своїх пісень, – похвалилася його мама Лариса. – Старший брат Дмитро купив йому синтезатор за 1400 доларів. Ми живемо у селі, тому синові дуже важко. Він не має змоги часто кудись виїжджати, спілкуватися з друзями. Тому цей фестиваль для нього – велика радість".
У тому, що такі фестивалі вкрай необхідні людям з обмеженими фізичними можливостями, переконана і симпатична Алла КОРБУТ, яка демонструвала на фестивалі одну з модельних суконь буковинського модельєра-дизайнера Алли Мельничук. "Під час таких зустрічей ми можемо поділитися своїми радощами і бідами, відчути себе повноцінними людьми, – зауважила молода жінка. – У вишуканій вечірній сукні, з гарною зачіскою, я почуваюся принцесою, забуваю навіть про те, що сиджу в інвалідному візку. Ми дуже вдячні Аллі Мельничук, яка дає нам можливість проявити себе в ролі манекенниць. Останнім часом ставлення людей до інвалідів почало змінюватися на краще. На нас уже не дивляться як на щось виняткове. І ми теж змінилися, стали впевненішими та розкутішими. Хоча проблем вистачає. Скажімо, більшість часу мені доводиться проводити у селі, звідки дуже важко кудись виїхати. І хоча вже багато років стою на черзі на отримання автомобіля, навіть не знаю, коли мені його дадуть".
"Ми хочемо працювати, вільно пересуватися"
Глядачам надзвичайно сподобався "Закоханий вальс", який співала найактивніша учасниця фестивалю Орися Курчак, а танцював в інвалідному візку Павло Соколов. Це видовище було справді вражаючим і незабутнім! Не можна було без сліз слухати вірш Ганни Дущак "Нелегко жити без тебе, мій коханий". Його прочитала Валентина Марусенко зі Сторожинця, присвятивши виступ своєму чоловікові, якого не стало два роки тому. "Хоча ми обоє пересувалися на інвалідних візках, та були надзвичайно щасливими, – зізналася пані Валентина. – Ми одружилися, відсвяткували весілля, я була у білій сукні. Тепер почуваюся дуже самотньою. Ця втрата болітиме ще довго".
– Зазвичай інвалідів сприймають як другорядних людей, яким потрібні благодійні обіди та безкоштовні подачки. А ми такі ж, як інші, – говорить голова обласної громадської організації інвалідів-візочників "Лідер" Валентина МАРУСЕНКО. – Ми хочемо працювати, вільно пересуватися, відвідувати різні заклади. А то я, наприклад, зараз не можу знайти роботу, хоча вже давно стою на обліку в районному центрі зайнятості. Інвалідів, особливо на візках, просто не хочуть брати.
Надія БУДНА
