81-річна Регіна Венке усе життя працює на фабриці "Трембіта". 20-річну випускницю швейного технікуму третього січня 1949 року влаштували на посаду швачки.
– Тоді фабрика тільки починала свою роботу. Не було такої техніки, як зараз. Праски були з вугіллям. У моїй бригаді було 34 робітники, – пригадує Регіна Іванівна.
Регіна Іванівна родом зі Старої Жадови на Сторожинеччині.
– Усе життя на фабриці. Ніколи не було думки змінити роботу чи професію , – каже вона.
Зараз жінка вже на пенсії, але продовжує працювати. Минулого року хотіла звільнитися. Але минув тиждень – знову прийшла. "Не могла без роботи, – каже Регіна Іванівна. – Пенсію отримую невелику, а заробітної плати вистачає на життя".
Робочий день починається о 06.30 і триває до 16.00. На роботу ходить пішки. Вихідні – на дачі.
Дочка та онука Регіни Іванівни також працюють на "Трембіті".
– Дочка працює вже 35 років. А онучка казала, що буде працювати тільки там, де бабуся. Ось теж уже десять років працює, – розповідає пані Регіна.
У цеху, де Регіна Іванівна зараз працює прасувальницею, спекотно і гамірно. Проте жінка каже, що це їй не шкодить – уже звикла. Травм на виробництві ніколи не отримувала.
– Були випадки, коли колеги по цеху прошивали пальці. Я – ніколи. Кажу: "Куди ти дивишся?" Зараз вже погано бачу, щоби шити. А прасувати можна і без окулярів, – говорить жінка. – З дитинства дуже любила шити. Мама ховала від мене ножиці, щоб я не різала. Отож я ножем різала. Брала наволочку з подушки, різала і робила сестричці сукню.
Кандидатуру Регіни Венке керівництво "Трембіти" подавало до Книги рекордів України. Але виникли проблеми. "Не можемо додзвонитися. Через Інтернет також не можемо зв’язатися. Залишили свої телефони та адресу. Ніхто не відреагував", – зауважує заступник директора Андрій ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ.
– Ця людина настільки відповідальна, що вона ніколи не запізнилася і ніколи не сказала, що хоче піти раніше. Вона працює на рівні з усіма – і з молодими робітниками, – розповідає про Регіну Іванівну генеральний директор "Трембіти" Стелла СТАНКЕВИЧ. – Така людина заслуговує на шану. Ми її неодноразово нагороджували премією. Хотілося б, щоб держава більше цікавилася такими людьми. Але зараз у держави втрачено інтерес до виробника. Цього року був день легкої промисловості. Ніхто навіть не згадав. Виробництв залишилось так мало – можна було згадати хоча б одним словом. Ми за 17 років одягнули 20 мільйонів людей. Це у тому числі й праця Регіни Іванівни. Вона торік хотіла звільнитися. Тиждень побула вдома. Дивлюся – вже у мене в приймальні. Запитую: "А що ви тут робите?" – "Не можу вдома – йду на роботу". – "Будь-ласка – на вашу ж операцію".
Ольга ГНІДАН
