Шпагат у 80 років – запросто

У день свого 80-річчя чернівчанка Ніна Бабенкова, як і належить іменинниці, приймала гостей. Зять Володимир Прокопчук (депутат Шевченківської райради) з порога нагадав: "А пам’ятаєте, Ви обіцяли у 80 років сісти на шпагат?" Ніна Степанівна посміхнулася: "Звісно, я вже готова!" І за декілька хвилин продемонструвала гостям і шпагат, й інші свої гімнастичні здібності.
На заводі, який бомбили, займалася гімнастикою
Ніна Бабенкова народилась у Ленінграді. Батько працював на Путилівському заводі, який перед війною евакуювали до Горького. Там Ніна Степанівна і працювала, виготовляла деталі для фронту і почала займатися спортом. Навіть була чемпіонкою Горького серед дівчат зі спортивної гімнастики. А до Чернівців переїхала 1946 року разом із сестрою, чоловік якої був військовим і отримав направлення на Буковину. Тут доля остаточно пов’язала її зі спортом, завдяки якому познайомилася і з майбутнім чоловіком Іваном Бабенковим, який теж був гімнастом. Вони разом викладали фізкультуру в школі, яка перебувала на провідних позиціях у спорті і випустила чимало знаних спортсменів. І саме дружбі зі спортом Ніна Степанівна завдячує такій формі, яка дозволяє у 80 років сідати на шпагат:
– Який там секрет – треба щодня робити зарядку! І регулярно займатися спортивними вправами. Я щоранку хвилин 30 роблю зарядку – розминаю ноги, плечі, пояс, хребет, виконую вправи на гнучкість. І шпагат регулярно роблю. Лікарі порекомендували робити більше вправ лежачи, щоби менше навантаження було на ноги, бо в мене тромбофлебіт. Я все життя дружу зі спортом. Навіть коли працювала на заводі у Горькому, який бомбили, встигала займатися гімнастикою.
– А де ви працювали?
– Викладала фізичне виховання у залізничній школі (пізніше – 14-та міська). Працювали разом із майбутнім чоловіком Іваном Бабенковим, який теж входив до збірної області з гімнастики. У місцевих змаганнях, до речі, наша залізнична школа вигравала, бувало, навіть у дитячої спортивної школи. Тому що у нас дуже розвинутою була гімнастика. Якось нам це вдавалося. Гімнастичих знарядь майже не було. Спортзал облаштували у підвалі з двох класів. Багато займалися акробатикою. Бруси були такі старенькі, що нерідко доводилося ловити учнів, які злітали. Штангу робили з коліс від вагонеток. Випускники приносили все, що можна було використовувати як обладнання. Наші пілоти якось принесли 100 метрів стропи від парашута. Коли працювали у таборі лісової промисловості, зробили собі шестиметрові жердини. Зал маленький, але ми нікому не відмовляли – працювали до пізна. Потім проводжали учнів додому, особливо дівчат. Навантаження було велике, але весело було працювати, тому не втомлювалися ніколи.
Казали, що то був не урок, а цирк
– Скільки років у школі пропрацювали?
– У мене стаж 40 років. В інтернатах пробувала працювати. У герцаївському було добре, тому що годували, бо ми так запрацьовувалися, що не мали часу готувати. Потім перейшли до Порубного, де був інтернат для дітей із затримкою психічного розвитку. Один рік пропрацювали, я не витримала, бо шкода було діток. Але ми такі виступи з ними робили! Нам казали: у вас не урок, а цирк. Якось виступали з тими дітьми у Глибоці, то учні з сусідніх шкіл просилися до нас займатися.
– Напевно, шкодуєте, що в Чернівцях тепер немає спортивної гімнастики?
– Це ж здоров’я! Гріш ціна тим, хто не розуміє цього. У нас у школі такі були гімнастика і акробатика, що нас постійно запрошували на показові виступи на стадіон, разом з університетом та медінститутом. Ми робили акробатичну трійку, а верхній ще й стійку тримав. У нас на уроках гімнастика та акробатика були, як абетка. Коли чоловік був головою методоб’єднання вчителів області, він розподіляв, кому належало давати відкритий урок. Усі: "Тільки не мені, тільки не мені". А він: "Добре, тоді я проведу!" І ми проводили з будь-яким класом на вибір.
Онук Сергій –
майстер спорту
– Дітей, онуків, правнуків теж доводилося тренувати?
– Донька Люда – кандидат у майстри спорту зі спортивної гімнастики. Була, доки заміж не вийшла і покинула спорт. Онуки і правнуки виявилися зависокими для гімнастики – більше на легку атлетику годяться або на волейбол чи баскетбол. Онук Сергій Прокопчук мав успіхи у легкій атлетиці, а потім став майстром спорту з офіцерського багатоборства.
Георгій МАЗУРАШУ