Чернівчанин Валерій Павленко вже 35 років займається туризмом і 20 – рафтингом (сплавом річками). Він виходив пішки Карпатами понад 45 тисяч кілометрів (довжина екватора – 40 тисяч кілометрів, – ред.), подолав на плотах найкрутіші гірські річки. У своєму спортивно-туристському клубі "Veslo" Валерій Іванович об’єднав любителів гір і
рафтингу, з якими майже щовихідних мандрує і сплавляється річками. Без Карпат 60-річний чоловік, якого туристи прозвали "Бородою", не уявляє свого життя. Заради них він залишив море й рідну Одесу.
"Після мандрівок видужую без ліків"
Валерій Павленко на Буковину вперше приїхав 1974 року погостювати у друга, з яким служив в армії. Його повели в гори на малину. Вийшли на галявину – і раптом із хащів вискочив олень.
– Його політ був настільки красивий, що я ледь не впав від захоплення, – пригадує Валерій Іванович. – Раніше я ніколи не був у горах. Вони мене вразили своєю величчю і таємничістю. Це була любов з першого погляду, причому – на все життя. Я вирішив продовжити свою відпустку і ще трохи залишитися в друга. І це "трохи" триває вже 35 років. Я буквально захворів Карпатами – і ця хвороба виявилася невиліковною. До Одеси я так і не повернувся. Багато років працював художником-оформлювачем, але на вихідні обов’язково йшов у гори. Сходив пішки Карпатами понад 45 тисяч кілометрів. Зараз навіть не можу подумати, що міг би жити в іншому місці. Знаю в Карпатах чи не кожну стежину і вважаю, що по-справжньому їх ще ніхто не оцінив. Якщо протягом десяти днів не піду в гори, одразу почуваюся хворим: тиск скаче,
серце тисне. А після мандрівок одразу ж видужую без ліків.
"Старому волоцюзі"
є про що згадати
Валерій Павленко збирає легенди про Карпати. Уже має понад 300 різних історій. А ще пише книгу про свої мандрівки, яка називатиметься "Спогади старого волоцюги". На туристичному слензі це найвище звання.
– За всі роки мандрувань я зібрав чимало цікавих і кумедних історій. Перша заповідь туриста так і звучить: "Не шукай у поході пригод, вони самі тебе знайдуть", – сміється Валерій Іванович. – І це правда. Якось наша група йшла полониною, яка була загороджена і на якій паслися корови і бички. Туристка Світлана була вдягнута у спортивний костюм яскраво-червоного кольору. Раптом один із бичків почав бігти до нас. Ми кинулися в один бік, а Світлана – в інший. Бичок побіг за нею. Зі страху Світлана, наче Бубка, перескочила через три високі перекладини. Пізніше нам важко було зрозуміти, як їй це вдалося, адже навіть перелізти через них не могли.
– А ось не дуже весела новорічна історія трапилася з нашим другом Сашком, коли ми зустрічали в горах 2009 рік, – продовжує Валерій Іванович. – Наша група поїхала раніше, а він наступного дня мав добиратися сам і привезти шампанське. Ми прикрасили на галявині ялинку, накрили стіл. Сашко зателефонував нам і сказав, що сам уже недалеко і буде хвилин за двадцять. Минула майже година, а його все немає. Телефонуємо на мобільний – не відповідає. Ми злякалися, збиралися його шукати. Але тут Сашко з’явився сам. Виявилося, що він пішов не тією стежкою і заблукав. На щастя, зміг правильно зорієнтуватися і знайти дорогу.
У горах зустрічали багато звірів. Вовка, правда, жодного разу не бачили. Ведмедеві лапу теж не тиснув, але бачив його за сотню метрів на Путильщині. Зате куріпки вилітали з-під ніг десятками. Часто зустрічали козуль, неодноразово – оленів.
Чотири роки тому Валерій Павленко створив спортивно-туристський клуб "Veslo", який відвідують люди віком від 14 до 70 років. Членами клубу є двоє синів Валерія. Старший ще й займається скелелазінням. А дружина захоплюється сплавом гірськими річками.
Надія БУДНА
