Северин Бучковський, де би не працював і не був, скрізь намагався зафіксувати цікаві життєві моменти на фотоплівку. Тому нині має два десятки фотоальбомів. Чого лише вартують зібрані стародавні знімки його родини.
– Батько мій, Михайло Васильович, замолоду тяжко працював. Коли одружився, мав із мамою, Марією Михайлівною, півгектара поля, – згадує 73-річний пенсіонер. – Будував односельчанам хати, возив кіньми з лісу деревину і шпали. Невдовзі вже мав 5,5 гектара землі, дві корови, свині, птицю. Однак розпочалася війна, і він потрапив у полон до німців, а потім опинився у Канаді в Монреалі. Там тяжко працював, збудував церкву і помер у 80 років. Мене батько так і не побачив – лише на фото, які я передав йому через двоюрідного брата. Працюючи на керівних посадах за Союзу, я не приховував того, де тато, через що мав чималі неприємності. Але щасливий, що мій син Михайло побував на могилі батька і поклав на неї жменю буковинської землі.
Пан Северин може годинами розповідати про свою родину, адже дослідив генеалогію семи поколінь. Наприклад, один із дідів Бучковського був буковинським січовиком.
Після війни, під час голоду, хлопчина з матір’ю ледве вижили – завдяки швейній машині "обшивали все село". Закінчивши семирічку, Северин подався працювати до колгоспу, а потім закінчив Петричанську зооветеринарну школу. Повернувшись із армії, власноруч збудував будинок, вступив до Кам’янець-Подільського сільгоспінституту, одружився на вчительці Зіні Мельник, з якою наступного року святкуватиме золоте весілля.
Працював у племоб’єднанні, керівником відгодівельного комплексу у Вашківцях.
– Батько рано йшов на роботу і пізно повертався, – каже син Михайло. – Ми з сестрою Тетяною завдячуємо йому і матері, що такої самої працездатності навчили і нас. А ще з ними ми змалку об’їздили всю Україну. Були у козацьких місцях, а одного разу навіть заночували на Тарасовій горі у Каневі.
– 1985 року мене мали намір "кинути" на товариство кролівників, – продовжує Северин Бучковський. – Уже зібрали документи, як я надумав податися на БАМ (Байкало-Амурська магістраль, – ред). Три роки працював там керівником підсобних підприємств тресту "Мостобуд-9". За рік з 20 свиней розвів комплекс на триста тварин. Навіть надої молока у нас були рекордні – до чотирьох тисяч кілограмів від корови. Худобу ми виводили на прогулянку навіть у 50-градусний мороз. Вчитися до нас приїжджали з усієї Бурятії (тепер автономна республіка у складі Російської Федерації, – ред.). А ще там бачив кістки українців, які були виселені Сталіним й освоювали цей холодний край. Досі перед очима стара дробилка каменю, яку вручну обслуговували дванадцятеро в’язнів.
Тепер Северин Михайлович вирішив написати книгу про свій і дружинин родовід.
Василь ГРИНЮК