Чернівчанка Лучіана Гакман та еквадорець Карлос Віллавісенсіо нещодавно одружилися. Кореспондент "МБ" зустрілася з молодим подружжям напередодні їхнього від’їзду до Еквадору. Схожість Лучіани з Карлосом – вражаюча, обидвоє – смагляві, чорноокі. Одразу зрозуміло, що вони були створені одне для одного, хоч і народилися в різних кінцях світу.
– Нас часто сприймають як брата і сестру, – сміється Лучіана. – Коли два роки тому я гостювала в Еквадорі, мене там вважали за свою. Ніхто не вірив, що я приїхала з України. Я не люблю зиму й холоду, а там завжди літо і тепло. Мені сподобалися люди – відкриті, гостинні, емоційні, одразу ж виявляють свої почуття.
– Лучіана дуже сподобалася моїй мамі, – чистою російською мовою з ледь помітним іноземним акцентом розповідає Карлос. – Вона мені сказала, що тільки ця дівчина може бути моєю дружиною, іншу вона не прийме. Коли вперше побачив Лучіану в Одеській консерваторії, де ми разом навчалися, вигукнув: "Вау, яка дівчина!" І одразу подумав, що колись вона обов’язково стане моєю дружиною. Але вперше зміг підійти до неї тільки через півроку, коли трохи вивчив російську мову і зміг сказати їй: "Привіт", – запитати: "Як справи?" І тоді ми почали спілкуватися. Спочатку були просто друзями: ходили пити каву, гуляли, відвідували концерти. А потім почали зустрічатися серйозно. За чотири з половиною роки добре вивчили одне одного. Ми одружувалися в Чернівцях. Мені надзвичайно сподобалося весілля та обряд в Органному залі. Все відбувалося так, як я мріяв. І в Чернівці я закохався, навіть шкода їхати звідси. Зробили багато фотографій, особливо під час святкування 600-ліття, будемо показувати моїм родичам і знайомим.
– А я не одразу закохалася в Карлоса, – зізнається Лучіана. – Лише через деякий час зрозуміла, що він – надзвичайно рідна мені людина, ніби знала його все життя. Ми відчуваємо та розуміємо одне одного без слів. Коли тільки почали зустрічатися, на нас дивилися скоса. Вважали, що я полюю на гроші, тому й знайшла собі іноземця. Але Карлос не з багатої сім’ї... Всі чекали, коли ж ми розійдемося, та минали місяці, роки, а ми продовжували зустрічатися. Тоді в нас уже запитували, коли нарешті одружимося. Я дуже вдячна батькам, які зрозуміли моє почуття і чудово прийняли Карлоса та спокійно мій від’їзд. Адже я в них – єдина дитина. Але вони вважають: якщо я буду щасливою, то їм теж буде добре.
Професія і найбільше захоплення молодого подружжя – музика. Вони обидвоє – оперні виконавці. У Чернівцях не бачать для себе перспективи, тому їдуть до Еквадору. У рідному двомільйонному місті Карлоса зараз будують оперний театр. Якщо не вдасться влаштуватися в ньому, поїдуть до столиці. Лучіана знає декілька мов – англійську, французьку, німецьку, італійську. Може спілкуватися й іспанською – державною мовою Еквадору. Карлос, виявляється, добре обізнаний із творчістю відомого оперного співака Йозефа Шмідта – вихідця з
Чернівців, слухає його записи. І українські народні пісні знає, наприклад, романс "Ніч яка місячна…". А Олександр Пономарьов – його улюблений український співак.
– У нас немає якихось серйозних суперечностей, зате дуже багато спільного, – стверджує Карлос. – З Лучіаною я хочу прожити все життя. На жаль, мої батьки розлучилися, коли мені було тільки п’ять років. Не хочу, щоби в нас так було. Мені дуже подобаються стосунки батьків Лучіани, її дідусів та бабусь, тіток і дядьків. Взагалі, вся родина – хороший приклад для нас. Ми хотіли би повінчатися в церкві. Але хочемо ще перевірити свої почуття.
Надія БУДНА
