ILLARIA: «Добре там, де ми є»

Українська співачка, композиторка й поетеса, що криється під вигаданим іменем ILLARIA, народилася й мешкає у Києві, але, крім українського, має ще й еллінське коріння: з Греції походить її батько. Писати музику та співати дівчини почала ще в дитячому віці. Роки навчання в музичному училищі та інституті Глієра сприяли творчим пошукам та формуванню власного стилю. ILLARIA сміливо експериментувала з різними образами та напрямками, вивчала світову музичну культуру, досліджувала український фольклор та брала участь у різноманітних мистецьких проектах. Однак особисті смаки співачки більше схилялися до етнічної музичної естетики, а народження пісні "Вільна" влітку 2006 року остаточно закріпило її уподобання. За рік співачка презентувала промо-диск "Рано". 2008-го ILLARIA допомогла в записі альбому столичному фольк-рок-гурту "Natural spirit". Водночас набирала розгону і її власна творчість. Навколо співачки згуртувалися професійні музиканти, сформувалася команда, почалася активна концертна діяльність: виступи в клубах, на фестивалях, гастролі у Росії, Польщі, Італії. 2010 року вийшов дебютний альбомом "Вільна", а 2011-й приніс команді перемогу на фестивалі "Червона Рута" (у номінації "Інша Музика"). Це інтерв’ю зі співачкою записане ще до фіналу "ЧР", але вже тоді ILLARIA з оптимізмом дивилася у майбутнє.

– Ми поєднуємо українські мотиви з сучасними ритмами європейської та світової музики, – розповідає ILLARIA. – Ми всі є жителями цієї планети, тому поняття world music доволі повно відображає наш стиль. ILLARIA – це ім’я, яке я сама собі обрала, воно перекладається як "Та, що несе світло". Своєю музикою ми намагаємось нести це світло людям. Гадаю, моє грецьке походження впливає на тембр голосу, на музичну естетику, але тепер у світі така глобалізація, що всі тенденції – і етнічні, й сучасні – дуже міцно переплетені. Вони вже настільки стали єдиним сплавом, що одне від іншого неможливо відокремити. Все це – музика світу.

– Ваш дебютний альбом називається "Вільна". Вільна від чого? Чи для чого?

– "Вільна" – це пісня, з якої розпочався проект ILLARIA. Як і всі інші пісні, вона мовби сама впала на голову. Тобто вони якось проходять через мене і трансформовані йдуть до людей, а ті починають їх співати, якщо подобається. "Вільна" – це і стимул, і вектор, і життєве кредо: бути вільним від форматів і умовностей. Світ великий, і в ньому дуже багато можливостей, а ми самі собі встановлюємо рамки, якісь перешкоди. Бути вільним – це велике щастя, це означає бути собою. Тому "Вільна" – це відображення нашого внутрішнього світу, нашої музики.

– Записавши і видавши дебютний альбом, чи досягли ви всього, про що мріяли?

– Ні, звичайно. Тобто як на перший альбом, ми зробили усе, що могли. А тепер уже є матеріал і на другий, на третій диск... Але мрії не обмежуються лише дисками: хочеться великих сцен, хочеться колись виступити з оркестром, у нас дуже великий "хочун". І це прекрасно, бо якщо є бажання, то є і шлях, який для тебе завжди відкритий.
– На яку публіку розрахована ваша музика?
– На публіку, яка любить музику. Нас слухають і дітки, і дорослі, і українофіли, і люди, які далекі від української музики. Українська мова, як на мене, не соціально-політична, це мова, яка дуже тонко може виразити почуття. Недарма вона одна з наймилозвучніших у світі. А щодо музики: якщо в ній є душа, то вона обов’язково зачепить когось. А якщо немає, то хоч би якою мовою ти співав, це буде порожнім звуком.

– Ви виступали на багатьох іменитих фестивалях, серед яких і славнозвісна "Червона Рута". Як вас доля звела з ним?

– Ну, я виросла на цьому конкурсі, дивилася, як музиканти завдяки фесту ставали відомими, бо "Червона Рута" – це осередок серйозної і класної української культури. Якось ми сказали собі: "Давайте спробуємо". На відбірковий тур прийшли просто з вулиці, зіграли, а журі нас попросило грати ще, потім ще і ще. Ми тепер дружимо з Мирославом і Тарасом Мельниками. Вони ходять до нас на концерти, і ми дуже щасливі від такого товаришування. Зараз буде фінал, і головне, щоб на ньому ми прокайфували від виступу. Ми нічого спеціально не готуємо: просто зіграємо свою музику. І якщо вона буде в той момент співзвучна з журі і з людьми, то з того щось вийде. У принципі, наша мета – бути почутими, а яке займемо місце – це вже не так важливо.

– Але ви виступали й на телевізійних шоу сумнівної якості – таких, наприклад, як "X-Фактор"...

– Подібні шоу існують у всьому світі. Нам такі шоу дають передусім досвід: ти дивишся, як працює ця машина, які відносини у людей між собою. Який би досвід ти не отримував – ти завжди йдеш до своєї мрії, навіть якщо цей досвід негативний і не повністю тебе влаштовує. Окрім цього, була можливість підписати продюсерські проекти. Але на сьогодні я ще не бачила контракту, який би влаштовував і мене, і моїх музикантів. Тому що хочеться творити вільно, і я вірю, що це можливо. Завжди можна одягти обручку, поставити штамп у музичному паспорті, але хочеться робити щось цікаве, не за штампами.

– А не боїтеся, що через ту ситуацію, яка нині склалася в українській музиці, наші нащадки знатимуть переважно щось таке, як Вєрка Сердючка?

– Данилко дуже талановита людина, я нічого поганого не можу сказати про нього. Просто це бренд, який має свого глядача. А в нас інша мета: і себе збагачувати, і людям давати якусь культурну поживу. Але свій курс тримати важко, особливо коли вам кажуть: навіщо ви, якщо приїжджає Muse? Muse – справді круті хлопці, але треба підтримувати свій продукт. Музикантам дуже потрібна моральна підтримка. А коли твої ж тобі втовкмачують, що ти – неформат... Хочеться рости, хочеться, щоб наш слухач був більш вибагливий. Хорошої музики дуже багато як у світі, так і в Україні, і дуже шкода, що наші митці змушені виїжджати за кордон, щоб там бути почутими. Не відпускайте своїх музикантів за кордон! Ходіть на концерти, підтримуйте, і все буде гаразд. Добре там, де ми є, і це треба усвідомлювати!
Тарас ПІЦ