Мій давній літературний побратим Олександр Ірванець, який прославився колись закликом любити Оклахому і деякі інші гамерицькі штати, переклав книгу автобіографічних есеїв польського драматурга Януша Гловацького "З голови". Те, що пан Януш – автор п’єс, котрі потрясали залами усього світу від Нью-Йорка до Тайваня, знає, треба визнати, далеко не кожен український театрал. Після того, як вистава за п’єсою Гловацького "Четверта сестра" в перекладі Ірванця з тріумфом пройшла на сцені Київського академічного Молодого театру (постановка Станіслава Мойсеєва), а згодом здобула шість "Київських пекторалей" і далі користується успіхом у глядача, ім’я варшавського драматурга мало б стати більш відомим принаймні в Києві.

Так чи так, а розповіді Гловацького про себе та інших, зафіксовані у книзі "З голови", задовільнять усіх, кому забаглося довідатися про пана Януша більше, ніж можна знайти у Вікіпедії. Старий пліткар Ірванець не стримується, щоб і від себе додати дещо: "Україна присутня в житті письменника ще й образом прегарної жінки Олени, киянки, акторки, співачки. Її постать майорить над долею Гловацького вже понад десять останніх років, неначе варшавська Сирена, символ польської столиці".

Про українців у своїй книзі Гловацький відгукується переважно з симпатією. У вісімдесятих роках минулого століття українці траплялися Гловацькому в Нью-Йорку, куди пан Януш потрапив після запровадження у Польській Народній Республіці воєнного стану. Деякий час письменник разом зі своєю тодішньою дружиною Евою та донькою Зузею винаймали житло на Нижньому Манхеттені в будинку, власником якого був українець на прізвище Назаркевич. Про пана Назаркевича Гловацький пише: "Колись, іще перед війною, він працював у якогось дідича. Ну а вже під час війни, пособляючи собі карабіном, дістався з близькими друзями до Румунії. Потім уже іншими шляхами й способами, про які не любив розповідати, перебрався до Нью-Йорка. Там йому допомогли його православний Бог і дехто із земляків. Він зібрав трохи грошей і прикупив на околиці кілька будинків, які тоді коштували копійки. Потім ціни на нерухомість пішли вгору, й він став мільйонером".

Як бачимо, у світі Гловацького щастить навіть українцям. А вже самому Гловацькому щастило неймовірно. Прем’єра вистави за його п’єсою "Попелюха" в одному з найкращих лондонських театрів відбулася після оголошення генералом Ярузельським воєнного стану. Драматургові вдалося вилетіти до Лондона ще перед цими подіями, та саме завдяки рішенню генерала, яке мало великий міжнародний резонанс, Януш Гловацький опинився в центрі уваги лондонських медій. Власне, книга починається з епізоду, в якому польський драматург опиняється на популярному англійському телешоу, де хвилину перед тим виступав сам Пол Маккартні. "Попелюха" у Лондоні мала величезний успіх і десятки відгуків провідних критиків, тож Гловацький вирішив не повертатися до нестабільної Польщі, а на хвилі успіху завоювати Америку. Казка, яка насправді була щирою правдою, отримала своє блискуче продовження.

Звичайно, скептичний та іронічний Гловацький знав, що до Америки в пошуках літературного щастя з усіх кінців світу злітаються сотні письменників, особливо страждальці-дисиденти зі знедолених країн. Які шанси на успіх були у польського драматурга, одну п’єсу якого поставили у Лондоні? Він взявся розсилати англійський переклад свого шедевра американським театрам, починаючи з бродвейських, та результат був майже нульовим. І тоді він звернувся до Артура Мілера, знаменитого американського драматурга і одного з чоловіків Мерилін Монро. Той порекомендував його театральному продюсеру Джозефові Папу, який займався справами і Марлона Брандо, і Меріл Стріп, і Дастіна Хофмана, і багатьох інших мегазірок. Під час зустрічі Джо Пап розкритикував "Попелюху", та врешті заявив, що загалом п’єса йому сподобалася і він її бере в роботу. Після цього американська зірка Януша Гловацького зійшла на нью-йоркському небі і засяяла усіма своїми яскравими променями.

Та не лише про ймовірні і неймовірні успіхи йдеться у цій книзі. На її сторінках знаходять притулок і нещасні бомжі-емігранти, які стали персонажами написаної вже в Америці п’єси "Антигона в Нью-Йорку", і безногі російські "афганці", які випрошують милостиню на московських вулицях, і представники різних мафіозних угруповань, що часом ставали і персонажами, і глядачами п’єс Гловацького. До речі, наприкінці книги з’ясовано, як народився задум "Четвертої сестри". Гловацький розповідає і про свої стосунки з жінками, і про варшавську богему 60-70-х років, і про своїх батьків. А найпронизливіші сторінки присвячено матері, яка зуміла привезти (нелегально, ясна річ) своєму синові до Америки п’ять тисяч доларів і канапки з шинкою...
Віктор НЕБОРАК