Зусиллями диригента Йосипа Созанського та обласного Академічного симфонічного оркестру минулого тижня з нагоди 75-річчя Леоніда ГРАБОВСЬКОГО у Чернівцях відбулася світова прем’єра його "Гомеоморфії 4". Крім нашого міста, авторські концерти композитора заплановані лише у Львові та рідному Києві, де на початку жовтня відбудеться перше в Україні публічне виконання "Чотирьох українських народних пісень" для хору та симфонічного оркестру, написаних Грабовським 50 років тому і схвально відзначених тоді Дмитром Шостаковичем.
Леоніда Грабовського називають одним із найяскравіших експериментаторів, останнім авангардистом та живою легендою сучасної української музики. Звернувшись до радикальних композиторських технік ХХ століття, він започаткував власний творчий метод "алгоритмічної композиції", заснований на теорії множин та використанні комп’ютерних технологій. І це – без жодного конфлікту між традицією та експериментаторством. Попри всі технологічні новинки, поєднання тенденцій неоавангарду, неоготики та неофольку, його музика глибоко духовна, а його ім’я стало в обізнаних мистецьких колах символом руйнування стереотипу щодо консервативності та провінційності нашої культури.

Колишній учень Левка Ревуцького та Бориса Лятошинського, співзасновник (разом із Валентином Сильвестровим, Віталієм Годзяцьким, Євгеном Станковичем та ін.) групи "Київський авангард" – основи сучасної вітчизняної композиторської школи, Леонід Грабовський 1981 року переїхав до Москви, а згодом – на запрошення Українського Музичного Товариства – до США. Від 2005 року мешкає в Джерсі-Сіті, працюючи як композитор та церковний органіст.

Він є автором понад 40 симфонічних, інструментальних та вокально-інструментальних творів, а також музики для театру і кіно. Серед них – "Симфонічні фрески" за мотивами малюнків Бориса Пророкова, "Пастелі" на вірші раннього Тичини, "Епітафія Рільке", "Три японські хоку", "Concerto Misterioso" (пам’яті Катерини Білокур), кантата на текст Сковороди "Temnere Mortem", симфонічна легенда за повістю Гоголя "Вечір на Івана Купала", інтродукція та дев’ять мініатюр на тексти Вєліміра Хлєбникова, "Передвістя світла" на поеми Василя Барки і серія чотирьох "Гомеоморфій", які називають еталоном медитативної, метафізичної музики.

Починаючи інтерв’ю з Леонідом Грабовським, я запитала, чи відомо йому, що в Україні його творчість вивчають діти в музичних школах, і як він ставиться до того, що його називають класиком. "З гумором! – сміючись, відповів композитор. – Мене це неймовірно вразило: гнаний авангардист, викреслюваний з усіх програм – і класик?"

Випадково врятований

– У Ваших творах, написаних ще у досить молодому віці, я почула надзвичайно трагічні інтонації.

– Війна, попередні трагічні події 1930-х років і тоталітарні режими понівечили долю моїх батьків і частково мою. Насамперед – фізичне знищення значної частини моєї родини в 1930-х, розстріл батька й діда, ув’язнення жінок – членів родини, а потім заслання до Воронезької області. Там, слідами батька-скрипаля, мама віддала мене до музичної школи. Але почалась війна, і моя музична освіта перервалась. Лише в 16 років почав брати приватні уроки фортепіано, і тоді ж у мене виник перший потяг до компонування. Коли вже після університету за клопотанням Ревуцького мене прийняли до консерваторіі, довелося екстерном наздоганяти всі теоретичні дисципліни, щоб лише під кінець навчання бути готовим до композиторства... Можливо, у драматичних відтінках моєї музики якось підсвідомо відбилися уявлення про багатостраждальну історію України протягом останніх кількох століть. Я прагнув усі ці роки, паралельно до занять музикою, зрозуміти ті потаємні пружини, що рухать людством. Чому ми опинились у такій халепі – з революціями, окупаціями, імперіями?

– І знайшли відповідь?

– Гадаю, якби Гадяцький договір 1568 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною перетворився на справжню унію, історія Європи була би зовсім іншою. Потужна Річ Посполита не хотіла визнати українців за рівних. Це був ключовий момент, після якого почався занепад Польщі і втрата незалежності, разом з Україною, звичайно. Тут я вбачаю витоки нашої трагічної національної долі.

– Чи так само цікавлять вас події в нинішній Україні?

– Я спостерігаю апатію після останніх виборів. Ще у травні-червні читав у Інтернеті про Комітет порятунку, а тепер все якось заглохло. Але ось український політолог із Вашингтона Адріан Каратницький вважає, що нічого страшного не трапилось і що ми мусимо це перейти, як Польща, коли після "Солідарності" там до влади раптом прийшли комуністи. Болісна, шокова терапія. Гадаю, і в нас так буде.

– Як вам вдалося уникнути репресій в Україні 1960-1970-х років?

– Від січневих арештів 1972 року мене врятував випадок. Я тоді був у Москві, де один балетмейстер хотів на мою музику поставити мініатюру. Коли повернувся, мені зателефонував приятель: "Ти не знаєш, що сталося? Івана, Івана... всіх!" Йшлося про Світличного, Дзюбу та інших. Я теж тримав удома якийсь самвидав, і цього було би достатньо для арешту й таборів. У "чорному списку" Маланчука було й моє прізвище. Коло почало звужуватись, заробітки зменшуватись, кисень перекрили повністю, а в цей час народився син, якого треба було годувати. Тому я переїхав до Москви, де було трохи вільніше дихати.

– І там до кола своїх літературно-поетичних уподобань ви долучили Хлєбникова?

– Вважаю Хлєбникова одним із найбільших поетів ХХ століття. До речі, мало кому відомо, що його мати була прямим нащадком гетьмана Полуботка. Я завжди відчував його приналежність до українства, знаходячи згадки про українські історичні події в текстах. А якось на виставці українського авангарду в Нью-Йорку, де виставляли і картини Казимира Малевича, я побачив книжку. Там на обкладинці були його слова про себе і Хлєбникова: "Він та я були українці..."

Там – робота, тут – люди

– Що відбувається у свідомості композитора, який створює таку космічну музику, як "Гомеоморфіі"?

– Композитор має певну візію і формує її згідно з певними пропоціями, але вони можуть бути різними і їх буває неможливо навіть перелічити. Коли художник, наприклад, пише своє полотно, він не скаже вам конкретно, який буде результат. На запитання, над чим він тепер працює, один із них відповів: "Я комбіную біле із зеленим і хочу побачити, що з того вийде". Коли я збирався писати "Гомеоморфії", уявляв собі потужні звукові блоки, конгломерати, які насуваються, витісняють, валяться один на одного. Але як все це втілити? Допомогла математика. Випадкові числа я перетворюю на ті числа, які мені потрібні для цієї композиції, відповідно до кількості будівельних матеріалів, які я хочу вжити. Це і є алгоритмічна композиція, заснована на понятті породжуючої граматики зі структурної лінгвістики: коли ви маєте граматику, то виникне й потік, текст. Започаткував цей напрямок французький композитор грецького походження Яніс Ксенакіс (за першою освітою – математик і архітектор), а я продовжую його розвивати трохи в іншому аспекті. В Америці я знайшов людину, яка звернула мою увагу на комп’ютерну мову для музики, що містить потрібні мені функції і формули. Замість кількох тижнів операцій із цифрами на папері комп’ютер це робить за кілька секунд.

– Ваша життєва і творча активність по-справжньому вражають.

– Я лише тепер починаю жити! 30 років не міг працювати так плідно, як того хотів, через сімейні, історичні, географічні обставини: Совєтський Союз, пєрєстройка, економічна криза...

– А де ви почуваєтеся комфортніше – на батьківщині чи в Америці?

– Там у мене є все, що потрібно для роботи: необмежена інформаційна свобода і комп’ютерні технології. А тут – живі люди, спілкування, інтерв’ю...
Таїсія КИРИЛОВСЬКА