Міг би стати розумним футболістом

Сашко УШКАЛОВ – харківський поет, драматург, прозаїк, перекладач. Автор поетичної книжки "Перипатетика-блюз", збірки п’єс абсурду "ESC", роману "БЖД" та численних публікацій у "Молодій Україні", "Четверзі", "Кальміюсі", "Березолі" та ін. Упорядник поетичних антологій "Сьоме око", "Харків forever", "10 ЄВРОпейців". Авантюрний велосипедист-далекобійник.

– Якими були твої перші кроки в літературі?

– Мабуть, це була участь в конкурсі "Молода Слобожанщина" 2001 року. Тоді я ще дуже боявся виступати і вийшов на сцену не зовсім тверезий. А через два тижні мені зателефонували і сказали, що я переміг. Загалом, "Молода Слобожанщина" – це абсолютно непрофесійне змагання, участь у ньому беруть усі, хто вважає себе письменниками, хоча звідти справді можна вдало стартувати. Веде конкурс чолов’яга на прізвище Чайка. Крил він не має, натомість наділений величезними вухами.

– Відомим у колах шанувальників сучасної української літератури тебе зробив роман "БЖД"…

– З "БЖД" взагалі була цікава історія. Після його публікації менеджери видавництва сказали мені, що бібліотеки Луганської і Донецької областей придбали значну кількість примірників роману. Як виявилося, вони купували їх, думаючи, що це підручники з дисципліни "Безпека життєдіяльності". У мене, до речі, з цим предметом в університеті були великі проблеми. Залік з БЖД я намагався скласти шість разів. Усе через те, що викладач з мене всіляко знущався, ставлячи запитання, які зовсім не стосувалися теми предмета. Але я не розгубився: написав депешу на ім’я ректора, де аргументовано звинуватив цього викладача у розпалюванні міжнародної ворожнечі. У результаті – його вигнали з роботи.

– У романі "БЖД" є епізод, в якому головний герой зі своїм другом вирішують побити негра. Звідки такі расистські настрої?

– Та ні, я не расист, хоча такі закиди чув неодноразово. А після виступу у містечку Лозове, що на Харківщині, взагалі ледь не потрапив до місцевої психлікарні. На презентацію роману прийшли вчительки, які обурено запитували, чого я можу навчити дітей.

– Персонажі твого роману належать до принципово нового покоління. У чому його особливості?

– Для літературних образів я використовував риси своїх друзів, тому в творі практично немає вигаданих персонажів чи подій. Ці персонажі схоплені у певний віковий період – на межі юнацького максималізму і дорослішання, коли ти живеш одним днем і не думаєш про завтра. Я намагався показати два види свободи, якими вони володіють. Перша – це свобода абсолютна, коли можна робити все, що подобається. Інша – це коли ти щось у своєму житті втрачаєш. Наприклад, приходиш до свого роботодавця, а він каже: "Чувак, ти свабодєн". І тоді справді не знаєш, що робити.

– "БЖД" вийшов приблизно водночас із романом Любка Дереша "Трохи пітьми", і критики часто їх порівнюють. Як ти до цього ставишся?

– Правду кажучи, я вже звик до того, що мене з кимось порівнюють. От, наприклад, із Сергієм Жаданом. Хоча це дратує. А Дереш на "БЖД" справді трохи вплинув. До виходу його роману "Намір!" ми кілька разів виступали на спільних майданчиках, де я читав уривки зі свого майбутнього "БЖД". Там один із героїв називався Гагарін. Коли з’явився "Намір!", я побачив на його сторінках портрет Гагаріна, і одного з героїв звали так само. Тому мені довелося щось переписувати, але від цього книжка тільки виграла.

– Яку роль у твоєму житті відіграв Сергій Жадан?

– Я навчався в університеті, де він викладав. Колись показав йому свої тексти, і Жадан почав запрошувати мене на літературні акції. Зараз аналогічна ситуація уже в мене із поетом Ігорем Зарудком. Ми разом виступаємо, організовуємо багато різних літературно-мистецьких заходів.

– Мало хто знає, що, крім писання поезії і прози, ти займаєшся ще й перекладацькою діяльністю.

– За освітою я викладач німецької мови. Якось в Інтернеті знайшов цікавих людей, передусім – Петера Горна. Ми багато листувалися, і згодом я переклав кілька уривків з його романів для журналу "Книжковий клуб плюс". Другий проект – це співпраця з молодим берлінцем Арне Баганцем, внаслідок якої світ побачила антологія "10 ЄВРОпейцiв". З українського боку в ній представленi Сергiй Жадан, Ростислав Мельникiв, Олег Коцарев, Тетяна Дерюга і я. З нiмецького – Арне Баганц, Том де Тойз, Данiела Гарнак, Олiвер Мартiн Лiгнет-Дам та Марiо Остерланд. Окрім мене, твори цієї антології перекладали також Анна-Галя Горбач, Стефан Тайхенгребер та Алекс Шмiдт.

– Якби ти не став письменником, то ким би був?

– Думаю, футболістом. У моєму житті був такий момент, коли я дуже захоплювався футболом, і мій батько, професор університету, не знав, що з цим робити. Свого часу я навіть грав за харківську команду "Локомотив" у юнацькому складі. Гадаю, я був би розумним футболістом.

Лілія ШУТЯК