До виходу українською мовою трилогії Самюеля Бекета "Молой", "Малон умирає" та "Несказанний" цей французький ірландець був відомий нашому читачеві передусім як драматург, автор п’єс "Чекаючи на Годо", "Кінець гри", "Щасливі дні" тощо. Світова критична думка зараховує Бекета – разом з Еженом Йонеско, Жаном Жене та Славоміром Мрожеком – до батьків драми абсурду, яка набула популярності у 50-60-х роках минулого століття та відіграла вирішальну роль у розвитку тогочасного театрального мистецтва.
Тепер можемо познайомитися з Бекетом-прозаїком, який привніс у літературу глибоко зневіреного, загнаного в кут, нікчемного, доведеного до моральної та фізичної деградації персонажа. Саме таким постає Молой – заголовковий "герой" першого роману трилогії, безсилий каліка, якого підтримують у вертикальному (людському) стані лише милиці та велосипед. Втративши ці засоби пересування, Молой з утіхою відкриває для себе плазування як останню стадію власного соціального падіння.
Стосунки Молоя з людьми беззмістовні й алогічні. Стара мати повсякчас називає його Даном, плутаючи сина з батьком. Немічність найріднішої людини викликає в героя лише огиду, змішану зі зневагою до себе самого. У житті цього персонажа була коханка (чи то Рут, чи Едіта), проте ці стосунки виглядають не менш абсурдними, ніж решта життя героя. За його власними словами, Молой кохався б навіть із козою, щоб пізнати, у чому сутність любові. Натомість об’єкт прихильності є для нього абсолютно неважливим. Інша жінка Молоя – Лус, пса якої він збив своїм велосипедом. Мертва тварина стає точкою перетину двох внутрішньо неживих людей. Утікаючи від себе та оточуючих, Молой насправді прагне віднайти загублене "я", хоча це, на думку Бекета, неможливо.
Якщо у першому романі марним було життя героя, то в другому – "Малон умирає" – такими ж марними виявляються спроби померти. Шляхом тривалих роздумів Малон доходить висновку, що головне в житті – їсти і виділяти екскременти: "Нічний горщик та казан із харчами – ось полюси життя". Як і Молой, Малон пише, але в обох випадках писання не приносить задоволення, а перетворюється на фатальну необхідність, акт насильства над собою.
Остання частина трилогії – "Несказанний" – вмістилище світоглядних концепцій Бекета, які домінують у попередніх творах. Тут основним є прагнення героя зрозуміти, ким він є насправді. Пошуки себе починаються вже з вибору імені. Персонаж приміряє різні ідентичності: то він залишається безіменним, то стає Магудом чи Вормом. Складається враження, що суспільство насильно дає людині ім’я, аби лише могти її контролювати. Життя Магуда-Ворма – це хаотичне нагромадження випадковостей у екзистеційному протистоянні між "я" та "вони".
Герої Бекета постійно вбивають собі подібних і роблять це без докорів сумління. Людина – наче кафкіанська комаха, нікчемна та бридка, яка не заслуговує на помилування. Неможливість адекватного порозуміння між людьми за посередництвом мови, ірраціональність у вчинках персонажів, пошуки свого "я" стають центральними темами згаданих романів. Бекетівська іронія щодо марноти цих пошуків якнайкраще висловлена головним героєм у фіналі трилогії: "Я не знаю, де я є, і не знатиму ніколи".
Лілія ШУТЯК
