2 грудня 1980 року застрелився Роман Кацев. Від цього пострілу загинув не лише він сам, а й відразу кілька письменників: Ромен Гарі, Еміль Ажар, Фоско Сінібальді та Шатан Бога, які в сумі написали близько тридцяти романів. Причому двоє з них були лауреатами найпрестижнішої у Франції Гонкурівської премії. Народжений у Москві від союзу матері-акторки та одного з її колег по цеху, Роман Кацев усе життя шукав себе в різних професіях, жінках і творчості, а також – у містифікаціях і псевдонімах, бо, як ви вже здогадалися, всі названі письменники насправді були однією особою. Власне це і дозволило Кацеву обдурити журі Гонкурівської премії і отримати її двічі: спочатку під ім’ям Ромена Гарі за роман "Коріння неба" (1956), а потім за роман "Життя попереду" (1975), підписаний ім’ям Еміля Ажара.
А щоб було ще заплутаніше, "Життя попереду" вийшло нещодавно українською мовою, і, як бачите, на обкладинці зазначено, що автором цього роману є Ромен Гарі. Переклад, до речі, здійснила Марина Марченко і також отримала за нього премію, тільки не Гонкурівську, а імені Григорія Сковороди.
"Життя попереду" – це зворушлива оповідь про 14-літнього арабського хлопчика Мохамеда (Момо), який мешкає у передмісті Парижа. Його мати, повія, віддала дитину на виховання старій єврейці Мадам Розі, яка пережила Аушвіц і тепер понад усе боїться нацистів, раку та самотності. Батько Момо – божевільний, який з ревнощів убив свою дружину та відсидів термін у психлікарні.
Хлопчик зростає у районі, населеному не так французами, як арабами, євреями та африканцями. Серед повій, трансвеститів і наркоманів Момо знаходить справжніх друзів та вчиться співчувати. Довкола себе юнак має надто багато негативних прикладів, а тому ще більше намагається не деградувати. У цьому йому допомагає несподівана синівська любов до важко хворої Мадам Рози.
Окрім усього іншого, роман побудований на протиставленні світу малого араба з його злиднями, розпустою та непевним майбуттям і світу прийомної родини героя, куди той потрапляє після смерті своєї опікунки. В останньому панує мир, достаток та фінансова стабільність. Таким чином, автор демонструє читачам біполярну модель французького суспільства, де на одному полюсі розташувалося соціально та матеріально забезпечене корінне населення, а на іншому – різні "зайди" арабського, африканського та іншого нещасливого походження.
Не менш гострого звучання згадана проблема набуває і в ще двох романах сьогоднішнього огляду – "Завтра кайф" французької письменниці Фаїзи Ген та "Білі зуби" її британської колеги по перу Зеді Сміт. Об’єднує ці два твори і те, що обидві авторки написали їх у досить молодому віці: Ген у 19 років, Сміт – у 25. Нерідко критика відзначає також подібність письменницьких поглядів, які, наче "безжальні скальпелі", розтинають зовні благополучну цивілізацію, щоб виявити приховану хворобу сучасного суспільства – соціальні упередження.
Основні події у романі Фаїзи Ген відбуваються довкола 15-річної дівчини Дорії, яка, як і тисячі її однолітків, ходить до школи, переживає перше кохання та позбувається підліткових комплексів. Серед найбільших пристрастей дівчини – любов до кабельного телебачення. Світ Дорії полонили картинки з екрану, і вона просто не уявляє свого життя без них. Але насправді ТБ – це лише спосіб втечі від світу, в якому батько покинув матір заради молодшої жінки, а дівчата в школі постійно насміхаються з її зовнішності та манери одягатися. Відчути смак життя дівчині допомагає її коханий Набіль, з яким героїня нетерпляче чекає на свого майбутнє, своє "кайфове" завтра, яке неодмінно настане, якщо близькі тобі люди поруч.
Про дорослішання та соціальне становлення особистості розповідає і Зеді Сміт. Вона торкається цих проблем на прикладі двох поколінь – батьків і дітей. У своїй сімейній сазі письменниця переплітає історії кількох родин, кожна з яких має свої, не завжди приємні, таємниці. Тут тобі й змішані шлюби між білим англійцем Арчі Джонсом та чорною, як ніч, Кларою Бовден, і проблеми мусульманської родини Ікболів, голова якої, Самад, постійно піддається спокусам західного світу. Несумісність релігій, кольорів шкіри та політичних поглядів батьків важким тягарем лягає на плечі дітей і лише розпалює нові конфлікти.
У романі "Білі зуби" особливої гостроти набувають суперечності між традиційним британським суспільством, представником якого є сімейство Чалфенів, та "зайдами" (тут це родина Ікболів). Одні хочуть щось змінити, але не можуть, інші – можуть, але бояться. Сучасну епоху Зеді Сміт взагалі характеризує як "століття зайд – коричневих, жовтих і білих.., століття великого емігрантського експерименту". У фіналі твору всі герої збираються на презентації "Миші майбутнього", де відкриваються давні родинні таємниці, а сама Миша отримує несподівану свободу та можливість обирати власне життя. Чи наважиться хтось із героїв роману вчинити так само? Читайте, то будете знати.
Лілія ШУТЯК
