Про Чернівці школярам і не тільки

Талант науковця і талант популяризатора – це, як правило, два досить різні таланти, які рідко уживаються в одній людині. Бо науковець передусім прагне знати і досліджувати, а популяризатор – передавати отримані знання іншим. Однак зрідка трапляються приємні винятки. Саме таким був Ігор Чеховський – історик Чернівців, який знав усе про походження міських будівель, вулиць, пам’ятників, храмів, навіть каменів на бруківці – і водночас щедро ділився своїми науковими скарбами не лише з професіоналами на сторінках спеціалізованих видань, а і з широким колом читачів більшості чернівецьких газет.
Посмертно виданий посібник Ігоря Чеховського "Чернівці – місто зустрічі культур і релігій" мав побачити світ ще минулого року, але тоді не вистачило коштів. Цьогоріч видання стало можливим завдяки фінансовій підтримці Європейської Спільноти в межах реалізації проекту TACIS "Спільна культурна спадщина", який втілює в життя Чернівецька міська рада.
Ну, і якщо вже зайшла про це мова, то не обійтися без ложки дьогтю. Окрім текстового наповнення, у книзі є ще й ілюстративне. Потенційним читачам надано можливість ознайомитися з великою кількістю як сучасних, так і давніх фотографій з приватної колекції Ігоря Чеховського, поштових листівок та інших художніх зображень. Це тішить. Але якість світлин, як і загальна "культура поліграфії", бажає кращого. Дуже бажає. Приймаючи європейські гранти, українські видавці (у даному випадку "Місто") могли б, здається, спробувати хоч трохи наблизитися і до європейських видавничих стандартів, яким не надто відповідають ні синенькі назви розділів, ні червоно-коричневі обличчя на колективних портретах, ні зелено-фіолетова (у стилі нічної міськради) обкладинка. У грантодайній Європі востаннє такої якості досягали хіба що підпільні друкарні часів Другої світової війни.
Повертаюся до головного. Хоч книга зроблена як посібник і зорієнтована перш за все на учнів загальноосвітніх шкіл, гадаю, прочитати її буде корисно і батькам цих учнів, і вчителям, і студентам, і решті чернівчан, бо бути чернівчанином означає (принаймні колись означало) бути людиною інтелігентною, небайдужою до історії рідного міста, його культури та тих численних легенд, якими овіяні архітектурні пам’ятки нашого краю.
Кожен розділ цієї багатої за змістом книги присвячений певному храму, його історії, архітектурним особливостям, ролі в духовно-релігійному та часто суспільному житті міста. З належною науковцю неупередженістю автор розповідає про православні собори і греко-католицьку церкву, єзуїтський і римо-католицькі костели, лютеранську кірху і синагоги, резиденцію митрополитів і резиденцію садагурського цадика. Крім того, ми знайдемо у посібнику і довідкову інформацію, скажімо, розклад богослужінь у чернівецьких храмах, номери телефонів та інші важливі дані. Таким чином автор мовби намагається залучити читача до "проживання" історії, заохотити його до безпосереднього контакту з описаними у книзі пам’ятками.
На завершення буковинський історик пропонує читачеві короткий літопис Чернівців і місцевих святинь. Літочислення тут ведеться від межі ХІІ-ХІІІ століть (тобто від Ленківецького городища, яке вважають попередником Чернівців) до 8 жовтня 2008 року, коли ми урочисто відзначили 600-ліття першої писемної згадки про наше місто. Ігор Чеховський вніс цю дату в літопис заздалегідь: особисто взяти участь в урочистостях він вже не встиг.
Лілія ШУТЯК