Що таке письменницька популярність? Мільйонні наклади, переклади десятками мов, повні зали прихильників на "творчих вечорах" – усе це, безперечно, важливі показники, які однак не завжди свідчать про високу якість літератури. Натомість висока якість також далеко не завжди гарантує здобуття популярності. У цьому контексті випадок англійської письменниці Агати Крісті можна вважати зразком розумного компромісу, коли "популярний" не означає "низьковартісний". Тобто, звичайно, твори королеви детективу до елітарної літератури не належать, проте й просто масовим "палп-фікшином" їх також назвати не можна.
Агата Крісті (або ж у редакції "Клубу сімейного дозвілля" – Кристі) вміла зацікавити навіть найінтелектуальнішого читача, створюючи настільки заплутані ситуації, що без постійних авторських підказок майже неможливо було б зрозуміти, у якій із шаф, так би мовити, сховано скелет. Саме цей прийом дозволяє письменниці тримати напругу від першої до останньої сторінки роману, коли нарешті правда вийде на денне світло. Адже, за законами жанру, після тривалих припущень читач обов’язково повинен дізнатись ім’я справжнього вбивці. Ця інтелектуально-детективна інтрига і забезпечила успіх Агаті Крісті – володарці звання дами-командора ордену Британської імперії, чиї твори, видані загальним накладом понад два мільярди примірників, поступаються з цього погляду лише Біблії та Шекспірові. Романи Крісті перекладені більш ніж сотнею мов світу, зокрема – зусиллями Віктора Шовкуна – і українською.
Запропоновані вам чотири книги – "Перст провидіння", "Тіло в бібліотеці", "Тринадцять загадкових випадків" та "Гра дзеркал" – об’єднані спільним головним героєм, чи то пак героїнею – міс Марпл. Вперше вона з’явилась 1930 року в романі "Вбивство у будинку вікарія". З того часу ця літня пані переходить із твору в твір, нерідко виконуючи функції такого собі deus ex machina в спідниці. Вдаючи із себе невинну та сором’язливу стару діву, Джейн Марпл насправді дасть фору будь-якому найпрофесійнішому детективу. У романі "Тіло в бібліотеці" вона аргументує свою проникливість так: "Я ніколи нікому не вірю і завжди прагну довести для себе будь-яку з почутих "істин".
Знання людської природи та спостережливість і допомагають міс Марпл викрити найзаплутаніший злочин. У романі "Перст провидіння" одна із героїнь називає Джейн жінкою, яка "знає про різні види людської підлості більше, аніж будь-хто з людей". Заплутані інтриги, позашлюбні діти, приховане банкрутство та несподівана спадщина, заздрість і нерозділене кохання – ось далеко не всі причини, що зазвичай спонукають людей до злочину. Проте жодна з них не є таємницею для міс Марпл, яка має надто добре чуття на подібні речі й надто вміло це приховує. Розгадати автора анонімних листів, що поширюються маленьким містечком з дивовижною швидкістю та призводять до низки вбивств і вдаваних самогубств (роман "Перст провидіння") – це для неї завиграшки. Так само, як і викрити трюк із дзеркалами, розкрити аферу з отруєнням власниці притулку для неповнолініх злочинців ("Гра дзеркал"), а також виявити, що особа знайденого в бібліотеці небіжчика встановлена неправильно саме з легкої руки вбивці ("Тіло в бібліотеці").
Ще один роман Агати Крісті – "Тринадцять загадкових випадків" – композиційно нагадує славнозвісний "Декамерон". Кілька людей збираються тут щотижня в одному приміщенні й розповідають одне одному всілякі моторошні історії, пов’язані з убивствами та іншими злочинами. Серед них – підстаркуватий поліціянт у відставці, дурненька й симпатична акторка, посередній письменник, скептичний адвокат і старенька пані, яка виявляється найкмітливішою з усіх присутніх та відразу розгадує загадкові історії. Бо здійснити успішний злочин, у розумінні міс Марпл, все одно, що показати успішний фокус. І якщо ви зумієте переконати людей дивитися не на ту річ і не на тому місці, тоді ви справді професіонал. Але не забувайте: рано чи пізно на вас все одно знайдеться своя міс Марпл.
Лілія ШУТЯК
