Прихильники "Мертвого півня" ще не встигли насолодитися його альбомом "Made in ЮА", як гурт взявся за іншу платівку. Це буде збірка сучасних переспівів українських хітів від початку до кінця ХХ століття. Назва альбому – "Радіо Афродіта".
Легендарний учасник гурту Місько БАРБАРА розповів "МБ" про новий проект та пригадав перші виступи "півнів" за кордоном.
"Запишемо альбом,
і буде тур"
– Звідки ідея нового альбому?
– Нещодавно мені до рук потрапила книжка про підпільну короткохвильову радіостанцію УПА, яка діяла в 1943-1945 роках. Вона мала три різні позивні станції, і одна із них – "Радіо Афродіта". Уявляєте: довкола стрілянина, криївки, кривава боротьба, а тут така ніжна назва! Ця станція вела мовлення чотирма мовами: англійською, французькою, російською та українською. Тож не тільки у Британії були піратські рок-н-рольні станції. У нас вони з’явилися років на двадцять раніше. Ось це мене тішить.
– Чому "півням" близька ідея цього радіо?
– Тут є ось така аналогія: гурт перебуває в підпіллі сучасного шоу-бізнесу. Так, непопсова музика – у партизанському стані. Але, стривайте, може, ми теж
попса? Ну, це я так, лукавлю…
– В альбомі будуть переспіви хітів?
– Так, і одна із перших композицій – вже відома у нашому виконанні "Гуцулка Ксеня".
Загалом в альбомі буде близько 15-ти композицій. У жовтні у Києві записуватимемо диск. А потім буде всеукраїнський тур… Хотілося би виступити у клубах з приємною атмосферою. Мені тут найприємніше виступати – близький контакт із публікою.
– "Півні" виступають уже 25 років. А як вам сучасна українська музика?
– Це найбільш живе, що у нас є. Молодь робить амбітну музику. На жаль, є проблема – недостатньо інформації. Ми не знаємо, що твориться у сусідніх областях. У Харкові, Донецьку, Львові є молоді гурти, але їх не знають за межами областей.
Мої останні відкриття – гурт "ShokolaD", який грає джаз, і молода амбітна група "Гапочка". Найчастіше їх можна почути у клубах чи на фестивалях.
– Як ставитеся до вітчизняних музичних каналів?
– Ненавиджу "М1". Це злочин проти людства. Я би над керівництвом цього каналу провів Нюрнберзький процес. Ну що це за жахіття? Мене вивертає від цієї порнографії. У нас взагалі немає музичних каналів. Так само немає і телебачення, і театру. Наш театр застряг у ХІХ столітті... А кіно… Є актори, режисери, але вони хіба рухаються уперед? Переконаний, розумна людина не дивиться наш телик – там одна попса і політика.
– До речі, політики запрошують у платні тури?
– Запрошують. Але немає кого і що підтримувати. Та й не заробляю я на цьому, мені страшенно несимпатичні такі речі. Ми виступаємо у клубах і в Україні, і за кордоном. Тут на нас завжди чекають щирі шанувальники…
"На зворотний квиток збирали співом на площі"
– А яким був ваш перший виступ за кордоном?
– Це було у польському Гданську. Тоді у Польщі була криза, як в Україні зараз. Це була рання зима, і ми грали в клубі, у якому була одна смішна умова: або вимикають опалення, і тоді вистачає струму для інструментів, або вимикають інструменти і вмикають опалення. Ми вирішили трохи померзнути і потім зігрітися музикою.
Концерт був неймовірний. А ось після концерту… До мене вперше в житті причепився гомосексуаліст, від якого мене захистили хлопці. Потім я натрапив на скінхеда. Однак ми з ним поговорили, і він із товаришами почав кричати: "Хайль, Україна".
Трохи зіпсували настрій організатори – вони залишили нас без грошей. Щоби повернутися додому, ми грали на засніженій площі Гданська – збирали гроші на квиток. На щастя, до нас підійшов юнак. Йому сподобалася наша гра на гітарах та сопілці, і він залишив нам дуже хорошу суму.
– А потім був виїзд до Німеччини?
– Так, 1994 року ми фантастично з’їздили до Берліна на міжнародний музичний фестиваль. Однак там майже не було українців, публіка не знала української. Але наш виступ все одно закінчився триразовим викликом на біс. З Берліна було нелегко добратися додому. Знову не було грошей на квиток. Ми там продали аудіокасети і за ті копійки поїхали на батьківщину.
– Часто роз’їжджали фестивалями?
– Справді, фестивалили. Зараз нічого не змінилося. Багато їжджу фестивалями, і я такий не один. Молодь викидає у комірчину телик, працює, збирає гроші на квиток і роз’їжджає. Тут лунає "справжнє українське"… І для такої молоді ми будемо творити і далі. Більше того, у мене зараз багато натхнення – я закоханий, до того ж, закоханий дуже…
Валерія ЧОРНЕЙ