Музикант Андрій Моль пише книгу про історію року на Буковині.
У його книзі є історія гуртів "Пентагон", "Раптовий напад", "Кріонікс", "200 відсотків свободи", "Діамантове і зелене", "Екзотичний кактус", "Відро", "Вітаміни" тощо. А також є архів із аудіо- та відеозаписами таких чернівецьких гуртів, про які зараз ніхто й не чув або вже не пам’ятає.
– 1997 року у мене з’явилася ідея написати таку книжкуу, – розповідає Андрій. – Я запропонував знайомим взятися за цю справу, але почув: "Тобі треба – ти й роби". Тоді я вирішив просто робити деякі нотатки для себе. Збирав усі газетні вирізки. Навіть роздав різним гуртам анкети, щоби вони написали свою історію. Хтось таки написав, а інші використали той папір за іншим призначенням.
У книзі – багато цікавого. Наприклад, як раніше музиканти записували свої композиції.
– Ми брали декілька магнітофонів і робили накладки наживо, – згадує Андрій. – Все це намагалися зробити з першого разу, бо розуміли, що іншого разу може й не бути. Підключали через підсилювач гітару і так записували. Звісно, якість була доволі низька. Зараз таких проблем немає – є комп’ютер, можна записувати хоч цілий оркестр. Колись не було дорогих фірмових гітар, замість них – "Урали", "Діаманти". Хлопці писали на звичайних радянських примочках. Зараз інструменти беруть на прокат у магазині "Ремікс". А раніше купували на музичній біржі (що розташовувалася біля РАЦСу). Навіть лампочки новорічні на ялинку власноруч перепаювали для світломузики. Та й не порівняти, як колись працювали діджеї. Скречі ми робили самі, проводячи шматком плівки по головці магнітофона.
Чимало траплялося випадків, які зараз вже стали історією в Андрієвій книзі.
– Пам’ятаю, як проведення одного з останніх фестивалів "Пустоцвіт" (1998 року) зірвали скінхеди. Почалася бійка. Міліцію не викликали, але фестиваль перенесли.
Коли я виступав у гурті "Екзотичний кактус", свій перший кліп ми записували на руїнах колишньої міської лікарні №1. Сторожі спочатку не зрозуміли, що ми робимо і почали нас виганяти, а коли ми їм пояснили, то ще й самі брали участь у зйомках кліпу. А інший гурт записував свій кліп із байкерами і нашою олімпійською чемпіонкою зі стрільби з лука. Найекстремальніше почувався оператор, якому для того, щоби зняти на камеру байкерів, довелося сидіти спиною до водія.
– Зараз вважають, якщо знаєш три акорди, то ти – модний музикант, – каже Андрій. – До 1996-1997 років до нас приїжджали з інших міст – зі Львова, Києва, Кривого Рогу, Хмельницького, Івано-Франківська – слухати те, що грають наші хлопці, бо в них такого не було. Я поділяю чернівецьку музику на три епохи: епоха "Пустоцвіту", "Назарету", а зараз взагалі епоха невідомо чого. Ось хто з нинішніх команд ризикне все кинути і поїхати до Москви, як свого часу зробили "Квазімодо" – просто спробувати пробитися? У нас люди не готові ризикувати. На один із сейшнів у "Сьомому небі" нам довелося тягнути барабанну установку руками, бо грошей на те, щоби повезти її, не було. Була зима й інструмент потріскався на морозі.
– Я працював на державному телебаченні, – продовжує Андрій Моль, – і ми єдині в західному регіоні запрошували музикантів до студії, де вони грали наживо кілька своїх пісень. Тож у мене зараз назбирався непоганий відео- та аудіоархів. Якщо вийде книжка, то до неї як додаток будуть два DVD-диски: один – в МР3-форматі, інший – відео з різних музичних періодів. Але я вже зрозумів, що цю книгу пишу для себе. Видати її надто дорого – враховуючи невеликий тираж, книжка буде коштувати 200-300 гривень. Але поки що я не готовий вкласти такі гроші. Та й мало хто нею зацікавиться – хіба що кілька десятків людей. Зараз час від часу щось дописую, переписую.
Галина МАРКІВ
